Вода з каменю. Саксаул у пісках. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було, і він у скрусі приходив до думки, що бути маґістратським слугою набагато гірше, ніж жебраком, бо їх суспільство утримує задарма, не вимагаючи відробітку.

      Коли потічок гноївки утворив довкола конюшні брудно-червону замерзлу калюжу, й останнє тепло пропало, Курковський згадав про державного утриманця Яся Сакрамента, накрив коней веретами і подався на Ринок, щоб порадитися з ним, як пережити цю люту зиму, бо ж звісно – Ясеві тепер велося набагато краще.

      Ясьо стояв, як завше, у своєму кутку в кав’ярні «Унтер цвайундфірціґ», тримав у руці скрипку, не грав, бо не було кому; тлуста шинкарка сердито зиркнула на ще одного жебрака, з яких їй нема жодної користі, потім впізнала Курковського і полагіднішала, бо візник похоронних караванів завжди був при грошах. Вона помахала рукою, зазиваючи його до прилавка, але Курковський не звертав на те уваги, він підійшов до Яся і з усіх сил намагався зрозуміти, що той говорить до нього на миґах. Ясьо балушив очі і кивав головою у бік шинквасу, нахиленим униз пальцем показував у глибину залу; Курковський повів очима за рухом пальця і побачив нарешті за ніжкою прилавка блискуче кружальце. Притьмом підійшов і, кланяючись та запевняючи шинкарку, що холера в місті вже ущухла, хай спить спокійно, боком-боком згинався, ніби заправляв штанку в чобіт, врешті-таки підняв монету: був це цілий ґульден. Тоді щось промимрив шинкарці й, махнувши Ясеві рукою, вибіг з кнайпи, мовби за ним гнався скажений пес.

      У великому подиві Курковський вже на вулиці перепитував Яся, чому він сам не підняв ґульдена, і так нічого з його пояснень не второпав. Не мав права? Як це – не мав права? Звідки ж тоді це право в Курковського? Ясьо переконував візника, що знайти гроші – не гріх, а брати їх у поганої людини та ще без відробітку, не можна; Ясьо майже тиждень чекав, щоб зайшов хтось гідний до кав’ярні й підняв монету. Слава Богу, що шинкарка її не помітила.

      Курковський все те слухав і знизував плечима, врешті сплюнув і запропонував Ясеві піти з цим ґульденом до трафіки Арона – купити для початку по сиґарі.

      В Ароновій халупі застали, крім господарів, ще якогось старця в лахмітті, впізнали в ньому Аґасфера, якого давно вже не бачили на вулицях Львова, і зовсім не здивувалися, що він живий, бо як міг померти Вічний жид? Аґасфер стояв перед Ароном і Аронихою, про щось їх запитував, а вони розводили руками й відповідали:

      – Про це може знати тільки рабин…

      – То ходімо до нього, Ароне, ти єврей, і він буде з тобою розмовляти. Хай скаже…

      – Ґіт, ґіт57, – посмикав себе за пейси Арон. – А що нам залишилося робити, як не йти до рабина, що? І ви, пане Курковський, і ти, Ясю, теж можете йти до нього або ж усі разом підемо до вашого митрополита. Нам уже все одно, Бог нині зрівняв мене, юдея, з вами, християнами, мов на Страшному суді, а священики ближче стоять до Бога, може, щось порадять.

      – Веди до рабина, – сказав Аґасфер.

      – Ґіт, ґіт, – одягався Арон, і Арониха закутувалася в картату хустку. – Пане Курковський, ви мені не показуйте того ґульдена, в мене вже давно закрита трафіка – шлюс…СКАЧАТЬ