Вода з каменю. Саксаул у пісках. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дивився на Йосипа, в очах мінялися рішучість і вагання, потім мовив голосно:

      – Там, брацє, цікава справа розпочалася. Як ще і російські кріпаки візьмуться…

      Чужинецький офіцер весь час до них приглядався, а зачувши, що вони розмовляють по-українськи, взяв свій келих, тарілочку з закускою і підійшов до їхнього столика.

      – Дозвольте представитися, – сказав по-російськи, стукнувши закаблуками. – Царський резидент у Львові, полковник Брейндель! Чую, руські ви, то хочу випити з вами за царя і отечество. На погибель ляхам!

      Шинкарка принесла два бокали гарячого пуншу. Сухоровський узяв свій бокал в обидві долоні, щоб трохи охолодити, і не підводив голови. Йосип і зовсім не знав, як повестися, про що говорити з таким високим достойником.

      Врешті Міхал промовив, дивлячись у бокал:

      – Так, пане полковник, ми русини, та смерті полякам зовсім не бажаємо – вони ж такі люди, як і ми… А за російського царя не будемо пити. Він же повісив тих, що їх декабристами назвали, а вони – росіяни… Чому ж ви…

      Обличчя Брейнделя збагровіло, полковник блиснув очима. Щоб заспокоїтись, спорожнив келих, крекнув:

      – І будемо таких вішати. На імперію руку піднімали!

      Сухоровський, все ще не підводячи очей, мовив:

      – Щось не можу зрозуміти подібних до вас росіян… Європу визволили від французів, а власного ярма скинути не хочете.

      – Мовчать! – крикнув полковник. – Мовчать!

      Міхал все дужче й дужче стискав долонями бокал, та роздавити його не міг, це ще більше додало йому злості, він ненависним поглядом уперся в полковника, губи стиснулися в лютій посмішці, прошепотів як тільки міг спокійно:

      – Кутас ти…

      І вихлюпнув Брейнделеві пунш в обличчя.

      Той сахнувся назад, витирався рукавом, другою рукою витягав шпагу з піхви. Сухоровський відкинув масивного стола, мов пуделко. Тоді полковник повернувся і щодуху вибіг з кав’ярні.

      Ясьо заграв личаківського штаєра. Він щиро бажав утішити Йосипа й Міхала, котрим зіпсував товариську розмову якийсь приблуда, а щоб зробити їм ще більшу приємність – не перестаючи грати, розмахнувся ногою і зі словом «сакрамент» загнав срібну монету через увесь зал під шинквас.

      …Маркіян відправив листа до Анни, і з душі спав тягар – тепер уже не перечитаєш, не поправиш і не порвеш; він ще раз перебіг думкою зміст листа і пересвідчився, що все там написано добре й розумно, якби ж не ті останні слова «тужу за вами», які напевно розсмішать її або знеохотять, і вона, як доведеться зустрітися, з погордою відвернеться чи вдаватиме, що жодного листа не отримувала. Анна й не відпише – і все через ту одну плаксиву фразу. Але ж він тужить, тужить, тужить!

      Навіть наміру не мав іти до університету, адже це русинський Новий рік, там нині слухають виклади тільки поляки й німці, проте після зустрічі з Базилевичем ноги самі його туди понесли, слова про Мауса, професора історії, весь час вклинювалися в плин думок про Анну, заважали, відтісняли її образ: німець Маус СКАЧАТЬ