Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ був!

      Дідок узяв бороду в кулак, кілька разів обернув:

      – Але ж знаєш, що був, що це не просто титул – ім’я людини.

      «А справді – я знаю, хоча ніхто мені не казав, проте знаю, і квит!»

      – Так хто ж це був?

      – Цар. – Тепер дух був цілком серйозний. – Цар обрів.[74] Твій предок. Ворожбит. Мартелові з ним не рівнятися. А про Хельгу взагалі шкода говорити. Земні володарі досі звуть себе ім’ям того, хто винищив обрів.[75]

      «Якби він ще пояснив, як я вмудрився Бояном стати». Співбесідник неначе почув питання.

      – Добре, що Боян, помираючи, встиг на тебе перекинути.

      «Справді, як це я забув – жоден ворожбит не може померти, поки не передасть комусь іншому свою силу».[76]

      – А оце брехня – те, про що ти подумав. Ніяких чар – просто я здогадався. Чаклун-то померти може, а от його сила – якби той Боян не встиг перекинути на тебе, вона б сама шукати пішла нового хазяїна – і це могла б бути і не людина.

      Дух примружився, наче кіт:

      – То як щодо скарбу?

      «Якщо це жарт, то вже не смішний».

      – Краще пораду дай.

      – Ти сказав. Порада замість скарбу. Жалкувати не будеш?

      Драгон відчув, що ще трохи – і він не витримає.

      – Давай, діду, домовимося: якщо я правильно вгадав, що скарб мені все ’дно не дістався б, то ти мені – дві поради…

      Дух зітхнув – якось зовсім по-людському:

      – Купець і в пеклі торгується… Добре… Перша порада…

      «Зараз він утне якусь штуку…»

      – Перша порада тобі – стережися, Бояне.

      Козак мовчав досить довго: з одного боку, гість відверто знущався. Проте…

      Проте назвати пораду неслушною було важко. Стерегтися справді потрібно.

      Отож треба було підібрати таке питання, аби дух не міг викрутитися.

      – Як допомогти оцій дівчині, що зі мною?

      – Ніяк. Допомога їй не потрібна.

      Ось тепер Боян ледь стримався! Ні, він розумів (а ще того більше – відчував) – дух знову сказав пряму правду, чомусь, у якомусь сенсі дівча справді не потребувало нічого. «Може, вона зараз щаслива, спить та бачить себе королівною».

      – Ну, що ще скажеш?

      – А те й скажу: не я до тебе – ти до мене прийшов. Отже – є що сказати… – козак затнувся.

      – Отож «або кажи, або геть забирайся»? А що, можу й забратися.

      Козак одвернувся. Матері його чорт, скаже – так скаже, не скаже – ну й біс із ним.

      – Нумо, хлопче, мізкуй! Ти ж мене упізнав одразу, то згадуй, що люди кажуть!

      – Найчастіше розповідають, як малого хлопця побили, а він плакав, бо шапку загубив, впала вона у провалля, а ти йому її повернув, та ще й повну золота.

      – Брехня. Тобто брехня про золото, а все інше що було, те було, аж приємно згадати. – Дух подивився на Кирина і, бачачи, що козак нічого не розуміє, продовжив:

      – Мізкуй, хлопче, мізкуй.

      «Та до СКАЧАТЬ