Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ж!

      – А шинок по дорозі?

      – Ну хіба що під тином».

* * *

      …Столи та лавки в шинку були зсунуті попід стінами.

      По центру – килим, на ньому два мертвих тіла.[57]

      Драгонів шлунок неначе стисли лещатами, і він усе зрозумів раніше, аніж побачив обличчя жінки, що прожогом до них кинулася.

      – До клуні, швидше! – прошепотіла друга шинкарка.

      Перша, Галка, зойкнула і, здалося, бажала ще щось сказати, але Драгон затис їй рота долонею. Він не встиг нічого подумати, прорахувати, що може статися, якщо їх побачать, але відчував, що нічого доброго.

* * *

      – Це не мара, це її рахман.[58] – Чародійка всілася на лантух зі збіжжям.

      Драгон мало не спитав, а яка нам різниця, якщо все одно не обійшлося без дуже сильного чаклуна – хоч так, хоч наопак,[59] але промовчав. Батьківська наука – не казати зайвого – вже не раз ставала йому в пригоді. «А зайве, – казали батько, – усі слова, без яких обійтися можна».

      – Такого не було років триста чи всі п'ятсот. Ні, я не помиляюся. – Відьма неправильно витлумачила Драконову мовчанку. – Ми вміємо розмовляти з рахманами. Тільки зі своїми і тільки розмовляти. Ми, рагани,[60] це вміємо!

      Про раганів Боян щось чув краєм вуха на Сіверщині.[61]

      «Вона зрозуміла, що я її не впізнав. І підказує, що вона – рагана. Мабуть, треба їй сказати… Як там римляни називали людей, що перебувають на однаковому становищі? Здається, collega. Треба сказати колезі…»

      – Недавно одну людину намагалися зурочити чарами, яких теж років двісті ніхто не вмів накладати.

      У Кирина майнула думка, що, можливо, хтось знайшов стару книгу, але він притримав її при собі – і майже зразу мав привід подумки подякувати небіжчикові татусю.

      – Ну-у, – рагана тягнула слова, – для такого мало знати старі закляття, ти ж розумієш.

      Кирин не зрозумів, але повірив. Цікаво було, правда, щό саме треба ще, крім знання заклять? Якусь особливу вдачу?

      – Але тепер інше важливо, цього, Бояне, ти можеш не знати…

      «Не можу знати».

      – У рахманів як у нас, але як у дзеркалі.

      Боян здивовано подивився на відьму, Галка Стапка, що досі стояла, обпершись спиною об стіну і виглядала прибитою, – теж.

      – Ну, припустімо, якась дівчина мучить хлопця: то надію дасть, то відбере знову, а у них він її мучить.

      «Ну та що нам це дасть?»

      Драгон не встиг додумати до кінця, як у двері клуні вплила рахман.

      – Це що, ти її звільнив? Тепер вільна і я!

      «Так ось воно що! Галку взяли в полон, аби рахман була слухняною – як уб’ють її, то й рахман загине».

      – А навпаки? – Кирин продовжив свою думку вголос, проте, мабуть, усі думали про одне і те ж – ніхто навіть не здивувався.

      – А навпаки – дзуськи! Можеш стріляти, можеш рубати! Поки вона жива, я також жива! Так що їдь, сестро, кудись подалі.

СКАЧАТЬ