Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ озирнувся, водячи поглядом по землі. Так і є – за ним теж тяглася золота смуга.

      – Так-так, усе вірно.

      – Скільки?

      Від подиву та, чого там, і переляку (берігся-ховався, а, виявляється, воно все дарма – слід усе ’дно залишився) козак висловився не дуже ясно, проте дух зрозумів:

      – Буде видно днів, мабуть, зо три. Злякався?

      Драгон знизав плечима. Він давно вийшов з того віку, коли міг до чорта в зуби – аби довести свою хоробрість.

      – Ану накажи йому щезнути.

      Кирин наказав – і нічого не змінилося. Він спробував укласти в думку всю свою силу, все, що став відчувати зовсім недавно: «Щезни! Щезни! ЩЕЗНИ!»

      Дідька лисого! Слід залишився.

      – От і добре.

      «Знову знущається…»

      – Не зрозумів? Тепер твій слід може побачити лише рівний тобі чи, звісно, той, хто вищий за тебе. А їх небагато – і тих, і других.

      – Тяжкі часи настали, якщо таких, як я, небагато.

      – І се правда, тяжкі часи.

      – Ось такий колір, – Драгон показав пальцем на іржаву смугу, – я бачив уже раз.

      – Таки-так, його залишають за собою ті, хто не з нашого світу. Не забувай – одна з них рахман.

      «А в них усе, неначе у дзеркалі».

      – Тобто Галка – слабка чаклунка, отже, рахман – могутня.

      – Галка взагалі не чаклунка, скільки тобі пояснювати? – старий розсердився бозна-чому. – Вона чує чари, це зовсім інше! І в цьому вона дуже сильна.

      – А тоді чому за рахманом тягнеться ширший слід?

      – Сходи туди й запитай у мого рахмана!

      «Ось воно що! Він скаженіє тому, що чогось не знає!»

      У схилі пагорба з’явився отвір, у якому світилося біле світло (козак подумав, що ані свічки, ані каганець не дадуть такого білого та спокійного світла – звичайно язики полум’я викликають танок тіней).

      Дух пішов назад – не порачкував, а саме пішов назад, неначе в нього були на потилиці очі:

      – А хлопцеві я золота не давав. Сільський пастушок, його б убили за золото. Я йому сили додав від землі-матері.

      З цими словами дух щез в отворі, а за цим щез і сам отвір.

      Козак повільно, дуже повільно обернувся. Він знав, що знову не сам, але тепер боявся налякати.

      – Боян, – напівствердження-напівпитання.

      «Ось що дух мав на увазі, він лише пропустив слово “вже” – вона вже допомоги не потребує».

      Утім, дівчинка не була схожа на перелякану – і на таку, що вже нічого не боїться, – теж.

      «Мабуть, довіряє Боянові». Звідкіля вона знає, з ким має справу, теж було ясно: в руках тримала шпагу, про яку Богун писав, що вона є знаком – хто володіє, той і Боян. «А якщо вкрадуть? Треба було в духа спитати». Однак дівчина не дала козакові часу на роздуми.

      – Дольх! Майн дольх!

      Драгон, як і майже всі молдовські купці, знав десь дві-три сотні німецьких слів – у сусідній Трансільванії це одна з державних мов, на княжій службі чимало німців.

      «Дольх СКАЧАТЬ