Група залізного порядку. Андрей Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Лишалася слабка надія, що Костик Чепіга і Максим Білан одночасно відмовляться стрибати. Це єдине, що могло хоч якось врятувати ситуацію. Але нахабний Костик уже гордо випнув груди, ще не до кінця второпавши, на що погодився. А Максим тим більше не збирався відігравати назад. Адже він витягнув коротку паличку. Значить, будь-яке рішення йому доведеться приймати першим.

      Це рішення в жодному разі не повинно підставити команду, за яку він мусив уболівати і яка сьогодні вважалася «його командою».

      Взявши велосипед за кермо, Білан неквапом рушив до фатального краю берега. Весь натовп, наче по команді, посунув за ним. Дійшовши до імпровізованого трампліну, Максим глянув униз. Край берега в цьому місці трохи нависав над водою.

      – Тут нема двох метрів, – припустив Білан.

      – Уже легше, – додав Черненко.

      – Цікаво, яке там дно, – вів далі Максим. – Якщо мілина – пропоную навіть не пробувати.

      – Боїшся? – вихопилося в Соломахи.

      – Боюся, – спокійно відповів Білан. – Для чого дурно ризикувати? Якщо тут, під берегом, мілко, давайте пошукаємо місце, подібне до цього, де нормальна глибина. І тоді я ризикну.

      – Він діло говорить, – погодився Вовчук, після чого швиденько стягнув майку, шорти і, не зважаючи на дівчат, в самих довгих трусах зайшов у воду трохи далі від невеличкого урвища.

      Пропливши вперед за течією, він повернув до крутого берега, вирівнявся, пошукав ногами дно. Тоді, набравши повні груди повітря, підстрибнув на воді і занурився в неї ногами вниз, тримаючи простягнуті руки над головою. Це називається «показати дно». Руки зникли під водою, за мить Грицько виринув на поверхню, відсапався, крикнув:

      – Нормально! Я не дістав!

      – Давай назад! – махнув рукою Пономаренко і, поки плавець вилазив, запитав у Білана: – То як?

      – Все на нашу користь, – вичавив із себе посмішку Максим.

      – Розійшлися всі! – гаркнув Черненко.

      Глядачі розбіглися в різні боки, даючи стрибуну простір для розгону. Але все одно мимоволі стали таким чином, що на березі утворився невеличкий живий коридор. Тим часом Вовчук вибрався на берег і, як був мокрий, приєднався до глядацького гурту.

      Денис підійшов до Максима, поклав руку йому на плече:

      – Можеш відмовитися. Я все зрозумію.

      – А вони? – Білан кивнув у бік «зозуль», які затамували подих. – Про мене теж подумай. Мушу ж я себе теж хоч трохи поважати. Тим більше – там глибоко. І зовсім не два метри, десь півтора, не більше. Я в басейні з такого бортика стрибаю. Прорвемося.

      – Добре, ні пуху, – зітхнув Черненко. – Тоді так: коли вже будеш на самому краю, спробуй рвонути велик уперед ніби від себе. І тримай його, бо як пустиш – точно на тебе впаде. Впораєшся?

      – Бог його знає, – чесно зізнався Максим.

      Денис відійшов. Максим осідлав велосипед. Міцно, аж заболіли долоні, стиснув роги керма. Набичив голову. Міцно стиснув зуби.

      – Марш!

      Команда СКАЧАТЬ