На Далекому Заході. Эмилио Сальгари

Чтение книги онлайн.

      Він узяв ліхтарню і схилився над індіанцем.

      Це був вродливий юнак років п’ятнадцяти-шістнадцяти, зовсім хлопчик. Мав світлу шкіру, яка буває в метисів, і блакитні очі, яких не зустрінеш у чистокровних індіанців. Одягнений він був у візерунчасту хутряну куртку й вузькі шкіряні штани з розрізами нижче колін, оздоблені скальпами. Це по-своєму ефектне вбрання доповнювали мережані мокасини, а густе чорне волосся юнака стримував золотий обідок із пучком орлиного пір’я, що свідчило про шляхетне походження хлопця.

      – Схоже, не проста птиця! – сказав Гаррі. – Голову даю на одруб, якщо цей червоношкірий – не синок котрогось із чеєнських вождів!

      Тим часом молодий індіанець, уже зв’язаний ласо, ворухнувся і, люто кресонувши очима на Гаррі, сказав з гіркотою:

      – Хуг! Орлиний зір у блідолицих!

      Він спробував ослабити пута й тужливо подивився навкруги.

      – Гаррі, глянь-но, схоже, цей індіанець був не сам, – сказав хтось із солдатів. – Ти ж у коня влучив, а він он яким лантухом із нього гепнув.

      – Обшукайте все навколо, – наказав Джордж. – А ми тим часом відведемо цю «птицю» до полковника. Сподіваюсь, він ще не спить?

      – Здається ні, – відказав один із солдатів. – Принаймні чверть години тому він у своєму наметі базікав з індіанським агентом4 Джоном Мексімом.

      – Ходімо ж! – велів Гаррі. – А ви шукайте як слід! Мені теж здалося, ніби він щось тримав у руках – чи то ляльку, чи то дитину. Шукайте добре, хлопці!

      Індіанець, очевидно, розуміючи марність опору, поводився спокійно, коли трапери роззброювали його, обшукували й вели в табір.

      Посеред табору стояв високий конічний намет, усередині якого, сидячи під ліхтарнею, жваво розмовляли двоє. Ймовірно, через грім і вітер вони не почули пострілів.

      Це були полковник Деванделль та урядовий уповноважений на індіанських територіях Джон Мексім – обидва сильні, міцні янкі з виразистими рисами обличчя, засмаглі, майже як індіанці, типові шукачі пригод.

      Підштовхнувши молодого полоненого вперед, Гаррі доповів:

      – Нарешті ми його спіймали, командире! Клятий індіанець три ночі поспіль поривається вибратися з ущелини.

      Полковник жваво підхопився на ноги й пильно глянув на молодого індіанця, який незворушно стояв перед ним із підкреслено байдужим виглядом.

      – Ти хто такий? – спитав Деванделль.

      – Нічний Птах, – просто відповів юнак, немов у цьому ефектному імені були відповіді на всі запитання.

      – Ти чеєн?

      – Навіщо питати? Хіба з одягу не видно?

      – З якою метою ти намагався вийти з ущелини? – змінив тему полковник. – Хіба ти не знаєш, що ми воюємо з твоїм плем’ям, як і з племенами сіу й арапахо?

      – Я мав доправити вождеві арапахо Лівій Руці його дочку Міннегагу.

      – Брешеш! Ліва СКАЧАТЬ