Сонце також зірка. Никола Юн

Чтение книги онлайн.

      Так. Відповідь на це питання – так.

      Я міцніше притискаю до себе куртку. Мені досі важко повірити, що моє майбутнє відрізнятиметься від того, яке я планувала.

      До зустрічі дві з половиною години. Моя школа на відстані п’ятнадцяти хвилин ходьби звідси. Мені спадає на думку пройтися до неї й востаннє подивитися на будівлю. Моя школа взірцева, з поглибленим вивченням природничих наук, і я тяжко працювала, аби потрапити до неї. Не можу повірити, що можу більше ніколи її не побачити. Зрештою, я вирішую не йти. Забагато людей, на яких можна наскочити, забагато питань типу «Чому ти сьогодні не в школі?», на які я не хочу відповідати.

      Натомість я вирішую вбити час прогулянкою в три милі до офісу адвоката. Дорогою зайду до своєї улюбленої крамниці вінілових платівок. Я вдягаю навушники і вмикаю альбом «Temple of the Dog». Це гранж-гурт 90-х, цілковита стурбованість і гучні гітари. Звучить голос Кріса Корнелла й відносить усі мої тривоги геть.

      Семюел Кінгслі

      Семюел, батько Наташі, переїхав до Америки на два роки раніше, ніж решта його родини. План був такий: спочатку їде Семюел і стає на ноги, влаштовуючись бродвейським актором. Це буде легше зробити, якщо він не муситиме хвилюватися про дружину та маленьку дитину. Без них він зможе ходити на прослуховування будь-коли й налагоджувати зв’язки з акторською громадою Нью-Йорка. Спочатку на це мав піти рік, але він перетворився на два. Пішов уже й третій, проте мама Наташі не могла й не стала чекати більше.

      Тоді їй було лише шість, але Наташа пам’ятає телефонні дзвінки до Америки. Вона завжди могла їх відрізнити, бо мамі доводилося набирати всі ті додаткові цифри. Спершу телефонні розмови були хороші. Її тато звучав як тато. Він звучав щасливо.

      Десь за рік батьків голос змінився. У нього з’явився кумедний новий акцент, ритмічніший і гугнявіший, ніж патуа. Батько здавався менш щасливим. Вона пам’ятала, як підслуховувала їхні розмови. Вона не чула, що говорив тато, та й не було потреби.

      – Скільки ще, ти думаєш, ми чекатимемо?

      – Але, Семюеле! Ми більше не родина, бо ти там, а ми тут.

      – Поговори зі своєю дочкою.

      І от одного дня вони покинули Ямайку назавжди. Наташа попрощалася зі своїми друзями й родичами, щиро сподіваючись, що знову їх побачить, може, на Різдво. Вона не знала, що це означає – бути нелегалом. Що можна взагалі ніколи не повернутися додому. Що батьківщина більше не відчуватиметься як дім, а просто як інша країна, про яку ти десь прочитала. Наташа пам’ятає, як того дня, коли вони відлітали, вона сиділа в літаку і хвилювалася, як же вони пролітатимуть крізь хмари, перш ніж зрозуміла, що хмари геть не схожі на ватні кульки. Вона все думала, чи впізнає її тато і чи досі він її любить. Минуло стільки часу…

      Але тато впізнав її й досі любив. Він міцно обійняв їх в аеропорту.

      – Господи, як я за вами скучив! – вигукнув тато й обійняв їх іще міцніше. Він здавався таким самим. Тієї миті навіть його голос звучав так СКАЧАТЬ