Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ниточка, що зшиває усіх цих людисьок докупи. В рукаві у нього захована штучна рука, а справжньою він витягає шовкові хусточки з кишень. Перлові браслети та блискучі срібні ланцюжки хлопчик не чіпає. Бо хоч він цього і не визнає, проте малий таки боїться, що його засудять до каторжних робіт або запхнуть на корабель, який пливтиме кудись до колоній, а сестра залишиться сама.

      Усі ці люди у гаптованому золотом вбранні, що живуть у будинках-фортецях, не підпустили б його навіть драїти свої туалети. А тому він із єхидною посмішкою звільняє їх від тяжкої ноші. На Качиному провулку живе один лихвар, який без зайвих запитань дає йому за кожну річ півпенні, тож зовсім скоро в Альбі назбирається достатньо грошенят на гарненькі вставні зуби. Кольору кремового ламантина – він мріє саме про такі.

      Хлопець висмикує червоний поцяткований носовичок з рукава якоїсь жінки і тільки-но запихає його в штани, як хтось хапає гіпсову руку й витрушує її з його жакета.

      – Ні-ні, я не… – почав було він, але раптом упізнає перед собою Айріс. Полегшення переростає в захриплий регіт, як у кота, що подавився власною шерстю, й Альбі осяює дівчину своєю найлюб’язнішою усмішкою.

      – Віддай назад, Альберте, – наказує вона.

      – Що віддати, міс?

      Вона супить брови, і малий зітхає.

      – Ох міс, це ж така дрібничка, хіба нє? А життя трудне. Якби ви тільки знали, як то важко… – однак ця репліка уже втратила свій шарм, і йому це відомо. Простягає поцуплену річ Айріс, дивиться, як дівчина її забирає («Пробачте, пані, я гадав, то у вас випало…»), уникає її погляду.

      – Справжня стара капосниця.

      – Знову крадіжками займаєшся, так? – мовить якийсь чоловік, й Альбі впізнає Сайласа, одягненого в чепуристий синій плащ. – Не думав, що тобі це знадобиться після двох шилінгів, які ти отримав від мене.

      Альбі ціпеніє. Йому не дуже-то подобається, що чоловік так до нього підкрався. Цей стерильний медичний запах – хлопця аж вивертає від нього. Втім, малий вирішує не нагадувати цьому скупердяю, що той розщедрився був лише на боб.

      – Пані Айріс Якась-там, – каже він, мавпуючи аристократичний акцент, однак виходить лише щось схоже на химерну ірландську говірку. – А то… тобто, маю честь вам представити Сайласа. Власне, так само поняття не маю, яке його прізвище.

      Айріс ввічливо всміхається.

      – Я їй шию різне лахміттячко для того магазину ляльок пані Солтер.

      – На вулиці Риджент? – перепитує Сайлас, на що Айріс киває.

      – А Сайласові я приношу всяких трупиків, – задля більшого драматичного ефекту Альбі вдає, наче душить когось руками, та спам’ятовується, коли глипає на Айріс. Здається, вона не в захваті від почутого, але намагається цього не видавати. Раптом йому так і кортить попідсміхатися зараз над Сайласом із нею, проте малий ніяк не може піймати її погляду.

      – Он як.

      – Моя колекція, – пояснює Сайлас, – колись стане знаменитою.

СКАЧАТЬ