Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Корсо на мить знову пригадав підлітка, якому відірвало обличчя. Майже чув, як його мати репетує арабською в освітлену ніч: ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу?

      – Стефане, – проказала вона лагідніше, – назви мені хоча б одну вагому причину, щоб я могла заплющити очі на всю цю історію.

      – Мене найімовірніше позбавлять права опіки над Таде.

      – Ти ніколи й не мав такого права, і якщо ти й далі так поводитимешся, тоді вже він сам ходитиме до тебе на цвинтар. Якщо дуже хочеться стріляти, вступай у RAID[39]. Лише не говори про батьківські обов’язки!

      – Я отримав перші висновки від адвоката Емілії, – напосідав він. – Вони мене змішали з брудом, і тепер я злий.

      – А чого ти сподівався?

      – Таде не повинен лишатися з нею.

      – Тоді розповідай усе, як воно є насправді. Вкажи на її недоліки. Збери на неї досьє. Ти коп чи хто, хай тобі грець!

      Він уже міркував над цим: провести своє розслідування щодо колишньої. Стеження, прослуховування, затримання на місці злочину… Він знав, як до цього підійти, але це був меч двосічний: зловживання владою, політичне переслідування тощо. А головне – він знову стикався з дилемою, бо не хотів лишати слідів, про які згодом довідається Таде.

      – Побачимо. Ти не могла б мені надати свідчення?

      – Стосовно чого?

      – Підтвердження того, що я зразковий батько.

      – Звичайно. Я саме так і вважаю.

      Схвальний відгук розтопив йому серце. Раптом у голові майнула думка, що документ, підписаний керівником Карного розшуку, може справити враження на суддю.

      – Дякую.

      – А зараз знайди мені того покидька, що спровадив на той світ танцівницю!

      Він натиснув на відбій. А тоді до кімнати зайшла Міс Берет – чекала, напевно, що він завершить розмову (вона поважала його роботу). Дівчина принесла тацю з кавою та канапками.

      Корсо обдарував її усмішкою, але підвівся й хутко одягнувся.

      В голові сяйнула нова думка.

      21

      Корсо рушив у бік аеропорту «Орлі».

      Напередодні, перед тим, як заснути, він переглянув документи, що лишила йому Барбі: Pinturas rojas. Коли його зборов сон, у голові роїлися страшні видива та історія, пов’язана з ними.

      Старий, оглухлий, пошарпаний життям і жахливими подіями, з якими довелося зіткнутися (а саме у травні 1808 року він був свідком того, як наполеонівська армія винищувала щоночі жителів Мадрида), Ґойя оселився 1819 року в домівці, що за дивним збігом обставин уже називалася «La Quinta del Sordo» – «Будинок Глухого». Мешкав художник самотньо, бо недуга віддалила його від людей. І одного дня він узявся розписувати стіни жаскими фресками з чарівниками, старцями, людожерами…

      Наприкінці ХІХ століття фрески перенесли на полотна й виставили в музеї Прадо, де вони висять і донині. Але тоді ніхто ще не знав, що Ґойя розписував не лише стіни. Він також створив три картини, СКАЧАТЬ