Погана. Хлои Эспозито

Чтение книги онлайн.

      Я різко вдихаю:

      – Бейонсе.

      Я зачиняю за собою двері.

      Ого.

      Доктор Бальдассіні надто спокусливий, щоб бути хірургом. Він стоїть переді мною, приголомшливий, сліпучий, схожий на якогось бога в хрумтливому білому халаті. Зі стелі сяють точкові світильники. На шиї в нього висить стетоскоп. Це так круто, ексцентрично, сатирично, як на якомусь показі моди. Я точно бачила якісь такі аксесуари на подіумах «МакКвін» минулої весни. Його сорочка вгорі не застебнута (на два ґудзики), і я помічаю волосся на грудях. Його дизайнерська стрижка скульптурна, досконала. На щоках з’являються ямки, коли він усміхається. У нього гарна статура. Ідеальний зріст. (Схоже, я нерівно дихаю до італійців.)

      Це таке марнування.

      Я уявляю його самотнє життя в операційній, за білою марлею, хірургічними масками, в кумедному блакитному костюмі. У водонепроникних чоботах. Хірурги носять шапочки? Таке обличчя треба вивішувати на білбордах, щоб жінки з усього світу ним милувалися. Цікаво, він уже народився з такою американською щелепою? Це його справжнє підборіддя?

      Він дивиться мені в очі, таким сповненим гідності поглядом. Я теплішаю, сповнююся чуттєвості зсередини, як швейцарське сирне фондю з білим вином. Він простягає мені руку. Потискає міцно, ніби для нього це дійсно щось означає, шкіра в нього тепла та гладка. Я підходжу трохи ближче, вдихаю його. Його лосьйон після гоління якийсь пряний – «Неролі Портофіно» від Тома Форда. Бергамот, амбра, розмарин, лимон… (Мої ніздрі пропадають ні за цапову душу, я мала стати професійною нюхальницею, парфумером у «Ів Сен-Лорані» або, можливо, nez[39] у «Шанель».) Хоч би ця операція не зіпсувала мій бездоганний нюх.

      – Сідайте, будь ласка.

      Я сідаю на футуристичний стілець, неначе вкрадений із космічного корабля, й оглядаю стіл, вкритий дивними кульками: вони прозорі, просвічуються, мов медузи (але без жалких щупалець). Мені десь із хвилину потрібно, щоб зрозуміти, що то таке.

      Лікар помічає мій погляд.

      – Візьміть.

      Він нахиляється до мене над столом і дає мені аморфну силіконову кульку.

      – Це найвища цінова категорія. Імпланти «Аллерґан». Це розмір 450cc.

      Я беру її й стискаю. На дотик чимось нагадує пластилін «Плей До».

      – О. – Я кладу кульку назад на стіл. – Так. – Усе це якось дивно, чесно кажучи.

      – То що я можу сьогодні для вас зробити?

      Садомазо? Анал? Легенький, лайтовий бондаж? Може, добре розважимося втрьох: я, ви та Джордж Клуні? Або можете роздягнутися, щоб я подивилася?

      Він відхиляється на спинку свого шкіряного крісла та складає руки за головою.

      – І, будь ласка, можете називати мене Леонардо.

      Леонардо? Добре.

      Голос у нього наче солона карамель – глибокий, низький, рівний. Я готова СКАЧАТЬ