Каторжна. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ була її мачуха.

      – Бач, грається! От я ж тобі!

      І вона вхопила Ксеню за волосся й хотіла тягти. Ксеня не оборонялася, тільки затулила обличчя руками.

      – Іди, нетіпахо[103]!

      Ксеня скрикнула – мачуха потягла її.

      Я не стерпів більше. Мені вдарило в голову; сам не розуміючи, що роблю, я кинувся на мачуху і стусонув її кулаком у груди.

      – Як ви смієте її бити! Як смієте! – кричав я і знову бив нашого ворога.

      Мабуть, мачуха спершу аж злякалась од такої несподіванки, бо не боронилася. Але через хвилину вона вхопила мене за руки і, як пірце, кинула об землю.

      – Ах ти ж кляте собача!.. Ба, яке!.. Ба, з ким вона подругує! Ну, ти ж мені знатимеш…

      І поки я лежав на землі, вона витягла з двору Ксеню. Вибіг на гвалт брат і зупинив мене, бо я хотів бігти за їми…

      Ксеню так побила мачуха, що вона з тиждень хвора була…

      Та в нас не тільки цей ворог був. Хлопці помітили, що я товаришую з дівчиною, і почали з нас сміятися. Ми терпіли їх глузування довго, але одного разу я таки не вдержавсь.

      Була неділя, і ми з Ксенею вийшли на вулицю до хлопців і дівчат. Гуляли в м’яча. Я щось не так ізробив.

      – Ну, вже цей дівчачий хвіст! – крикнув мій колишній приятель Івась.

      – Ну, що хіба? – відказав я.

      – Та що! За коростявою[104] Ксенькою вже й грання всі позабував.

      – Вона не коростява! – скрикнув я.

      – Коростява!

      – Брешеш! Ти не смієш цього казати!

      – Не смієш! Велика цяця його задрипана Ксенька!

      – Цить!..

      – Де ж пак! Так ось і мовчатиму! Бачите, хлопці, який парубок – уже за дівкою ганя, за коростявою.

      І він, підстрибуючи на одній нозі, почав приспівувати:

      Ой ти, Василю, ой ти!

      Куди до тебе зайти?

      По загуменню[105], Ксеню,

      Сховаймось у ячменю!

      Хлопці зареготали. Я кинувсь на Івася і вхопив його за груди.

      – Цить, а то битиму!

      – Поки битимеш, то я тебе швидше!

      І він ударив мене межи очі. Кров линула мені з носа.

      Як опечений кинувся я на Йвана. Він був дужчий од мене, але в цю хвилину в мене удесятеро побільшало сили. Я звалив його і почав дубасити, по чому влучав, кулаками.

      Ледве нас розведено. Мені й самому не трошки впало, але з того часу ніхто вже не сміявся з нас, як ми були вдвох, – боялися. Та ми й не ходили більше на вулицю.

      VII

      Поминув рік.

      Це було на третій день зелених свят. Наші поїхали в Таранівку на ярмарок. Вони думали й мене взяти, але я не схотів: я знав, що Ксенині батько й мачуха теж думають їхати і заберуть з собою обох дітей.

      Ми з Ксенею мали цілий день. Таке свято не часто бувало нам.

      Ми довго гралися у себе в дворі, аж поки Ксеня сказала:

      – Знаєш СКАЧАТЬ