Скеля червоного сонця. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ те, що господиня починає божеволіти від ревнощів, блукаючи домом примарою, а сестриці її вродливій тільки того й потрібно. Хто-хто, а прислужники завше помічали все надто добре, й захоплення господаря чарівною гостею не пройшлося повз їхню увагу. Але ж Мирослава не хотіла ніяк божеволіти, зовсім ні, й єдиною її, бажаною мрією – то було повернення колишнього, щасливого життя, котрим вони жили з Пантелеймоном до приїзду Феодосі. Життя у їхнім раї на березі Дніпра, де були тільки вони вдвох, та ще синочок коханий, та кохання їхнє, що видавалося вічним та невмирущим…

      Кохання…

      Що то було за кохання з боку Пантелеймона, що минулося воно так швидко, зникнувши під чарівним поглядом блакитних очей сестри її звабливої? А може, й не було його зовсім у серці Пантелеймона й тільки видавалося їй увесь час, що кохає її чоловік, видавалося в той час, коли насправді й не було. Та якби ж то відав потаємне його серця, а так… Думи – виснажливі та пекельні, – вони круками зголоднілими накидалися на змучене серце Мирослави, витинаючи у неї саму її душу, змучуючи так, що вона вже й не знала, де шукати порятунку.

      Та на третьому тижні перебування у них Феодосі доля раптом зжалкувалася над Мирославою, й від пані Василини надійшов лист із вимогою до Феодосі, аби та негайно поверталася, бо у Василини трапився серцевий напад, від котрого вона мало була не померла й зараз почувалася вкрай погано. А слідкома за листом прибув і Василь із суворим материнським наказом без Феодосі не повертатися. Феодося одразу спохмурніла, закопилила губи, та все ж була змушена повертатися до Умані.

      Мирослава ожилася.

      Знову зробилася господинею у власному домі, а не примарою, що безцільно блукає коридорами. Зодягалася щонайкраще, не з’являючись перед очі Пантелеймона інакше, як у гарних шовкових сорочках та оксамитових спідницях, і волосся довге своє, важке та густе, усе частіш випускала вільною чорною хвилею за спину, і дрожом, тріпотінням серця помічаючи, що Пантелеймону це подобається, й одного дня ледь не померла від щастя, коли він несподівано ласкавою рукою торкнувся її волосся, прошепотівши на вухо:

      – Наче шовк!

      – Справді? – тихо видихнула, ледь спроможна говорити.

      – Дуже гарне.

      Весь день проходила після того, мов вином витриманим впита, й після вечері, боячись розчарування, та все ж вирішивши битися за чоловіка не на життя, а на смерть, приникла до нього теплим, чутливим тілом. Пантелеймон не відштовхнув її, не відтрутився й сам, і за мить уже його вуста цілували мліючу від щастя Мирославу, а руки пестили тіло, потопаючи долонями у важкому та гладенькому шовкові її волосся…

      Він знову повернувся до її опочивальні.

      Мирослава лякливою, наполоханою птахою берегла хитке щастя, що повернулося до її дому. Вже не замислювалася над тим, чи ж кохає її Пантелеймон, то не було зараз важливим таким. Головним тепер було не втратити його, нехай навіть уже не кохає, та тільки б не покидав. І зрештою – коли ж не кидає, навіть з остраху перед карою Божою, то хоч трішки, а кохає ж.

      Й Небеса дарували їй іще одну СКАЧАТЬ