Скеля червоного сонця. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Грант досить мляво обіцявся колись у майбутньому покинути дружину свою Терезу, а Богдана в Києві давала собі обітницю покинути його назавше й одразу ж порушувала її, варто їй було лиш зачути його голос.

      Божевілля!

      Вона була одержимою ним, горіла в тім пекельнім вогні пристрасного кохання до нього, мов люта грішниця у пеклі. Й не витримала. Не витримала оцього життя, оцього виснажливого чекання – його розлучення й таких рідких зустрічей, чогось невідомого. Й то трапилося якось несподівано. Просто прокинулася якось уранці і відчула, що досить уже. Досить оцього безнадійного кохання, досить оцього витинаючого душу чекання його дзвінків, зустрічей потайки в європейських готелях, куди на крилах летіла, кидаючи все, варто йому було лиш зателефонувати. Короткі години щастя поряд нього, а потім… Потім були безкінечно довгі дні самотності, потаємні сльози, котрих не хотіла, котрих стидалася й котрі стримувала до болю різкого в очах, та все одно не стримувалась і ридала довго на самоті. Вона навіть і не знала, чи відчував до неї щось Грант, чи хоч трішки кохав. Не питалася про те, просто не могла, та й кажуть, що про таке потрібно не говорити – це потрібно відчувати. А що відчувала вона? І сама не знала, знаючи напевно лиш одне – кохала вона, кохала за двох, гадаючи, що цього вистачить для щастя.

      Не вистачило.

      Вона втомилася, просто втомилася чекати.

      Прокинулася з думками про нього, та щось то був за ранок такий, що її різко похитнуло в інший бік, обернуло геть. Ясно та чітко зрозуміла, що не бажає більш такого життя… не хоче оцього божевілля, коли хвилини рахуєш до зустрічей, а зустрічі ті короткі та якісь безрадісні, такі, що траплялися так рідко. Ні, їй же, як кожній жінці, потрібен був чоловік коханий поряд, потрібна родина, а не це виснажливе існування потаємної коханки. Й вирішила різати по-живому, нехай воно болить і болем обпікає… Мине час і все вилікує, а якщо й не вилікує… ну то що ж, якось уже переживе. Дивно, але після прийняття того рішення вона відчула полегшення, спокій та полегшення, хоча було й боляче, дуже боляче.

      Тиждень прочекала на його дзвінок, а коли він нарешті зателефонував, сповістивши, що забронював для них номер в готелі у Венеції на найближчі декілька днів, спокійно промовила:

      – Я не приїду!

      Грант запитався якось напружено:

      – Справи? Але ж ти могла б їх, як завше, відкласти…

      – Ні, у мене зараз вільний час.

      – Тоді…

      – Я просто не хочу тебе більш бачити, Гранте, – відказала все тим же спокійним голосом, очікуючи, що зараз біль просто-таки розшматує нещасне, змучене серце, але того не трапилося.

      Грант помовчав мить.

      – Люба, щось я тебе не зрозумів.

      Богдана віднайшла у собі сили навіть посміхнутися.

      – А що тут розуміти? Між нами все скінчено, Гранте.

      – Скінчено? Та яка муха тебе гризонула?

      – Ніяка. Я просто зрозуміла, що страшенно втомилася від СКАЧАТЬ