Скеля червоного сонця. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Палій зітхнув і відпустив її руку. Тоді відчинив двері й досить тихо озвався:

      – Вірте… віра творить дива.

      – А ви?

      Він гірко усміхнувся.

      – Я? Не будемо про мене. Зараз головне – Іра.

      – Так.

      Вона пішла, відчуваючи, що Палій стоїть на порозі й дивиться їй услід. Автівка вже чекала на неї, й зараз, коли поряд у салоні не було далекої від приємності присутності Жанни Фурсенко, Богдана могла дозволити собі втомлено відкинутися на спинку сидіння й прикрити очі. Й справді втомилася – переліт із Мюнхена, потім ця жахлива історія з Ірою.

      Сльози обпекли очі.

      Де була зараз її сестра, й головне – жива вона чи… Про смерть Іри навіть і думати не хотілося, бо то було надто страшно, надто важко, аби можна було допустити таку віру, й вона не хотіла вірити в те, що сестра вже, можливо, мертва. Ні, треба думати про краще, сподіватися на краще, триматися тією вірою.

      Поморщилася, подумавши про маму.

      Має сповістити маму… Має, та геть не знає, як це зробити. Вони з вітчимом були зараз в Іспанії, на відпочинку, й Богдана, витягнувши телефон, з хвилину задумливо дивилася на екран, на котрому відбився номер мами. Потім відклала його, зрозумівши, що не зможе зараз зробити цього. Не зможе подзвонити й сказати про Іру, про весь цей жах… Подумалося про Дениса, й вона вже рішуче віднайшла його ім’я у списку контактів.

      Денис відповів майже одразу, мов чекав увесь цей час її дзвінка.

      – Богданочко?

      – Денисе, ти можеш до мене зараз під’їхати?

      – Звичайно… Щось трапилося?

      – Так… З Ірою нещастя.

      – Зараз буду.

      Він поспівся до неї першим, бо жив зовсім поряд, і коли позашляховик Палія зупинився перед її під’їздом, там уже виднілася висока постать Дениса. Гарне, занепокоєне лице розквітлося враз при появі Богдани, й він без слів, просто та невимушено простягнув до неї руки, й вона пішла у ті обійми довірливо, мов мале дитя. Ті сльози, що просилися на очі ще в номері Палія, вони нарешті не втрималися, прориваючи її стриманість, нарешті вилилися назовні. Вдихнула знайомий запах Дениса й заревіла ще дужче, недоречно подумавши чомусь об тім, що, якби не втримала вона цих сліз там, у готельному номері, – плакала б не в знайомих обіймах Дениса, а в зовсім інших руках… Та ні, то вже зовсім зайві думки, про таке думати не треба…

      Денис…

      Денис Михайлов.

      Небіж її вітчима, сирота, котрого майже від народження виховував дядько. Він закохався в неї більше десяти років тому, з першого ж погляду, та, на жаль, без взаємності. Ні, вона теж любила його, але любов та була сестринською, вони ж з Ірою зростали без брата, хоч завше мріяли про нього. Й вона його отримала, нехай і закоханого в неї. А Іра… Богдана здригнулася й заридала. Денис обійняв її ще міцніше.

      – Ну-ну, заспокойся.

      – Денисе, це просто жахливо!

      – Що, що там трапилося?

      Богдана СКАЧАТЬ