Заради майбутнього. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щез. Натомість із динаміків залунав дитячий плач упереміш із гортанним, анітрохи не дитячим підвиванням.

      – Що це, блядь, таке? – Вчепившись у кермо, Тенгіз спершу озирнувся на дівчат, після чого перевів погляд на Левіна. Ніхто не відповів, і хлопець продовжив: – Я серйозно! Якийсь радіолюбитель транслює дитяче рюмсання і… і… – він не міг дібрати слово, – оце завивання?

      – Це не рюмсання, – сказала Мирослава.

      – Блін, дякую, що сказала! – вигукнув Тенгіз. – Що б ми без тебе робили!

      – Це може бути… – Левін почав пояснювати, проте затих на півслові, коли на задньому тлі розквітли глухі стогони.

      – Може бути що? – озвалася Катя.

      Письменник торкнувся зморщок на чолі, провів по них пальцями:

      – Я колись читав про магнітне поле Юпітера. Воно в тисячі разів сильніше за магнітне поле Землі, найпотужніше серед усіх планет Сонячної системи, й іноді, типу, проривається до нас, провокуючи всілякі аномалії. Я бачив на YouTube відеоролики, де показано, як воно звучить, і це реально кріпі, щось схоже на…

      – Магнітне поле не звучить, – перебив Тенгіз. – І не в тисячі разів, а лише в десять.

      – У тисячі!

      – Та пофіг. Однаково звук – це коливання в пружному середовищі, магнітне поле не може звучати.

      – Я знаю! – Левін розсердився. – Не присікуйся! Я мав на увазі, ну, як би воно звучало, якби магнітні коливання перетворити на звукові.

      – Ти хочеш сказати, це з Юпітера? – звів брову Тенгіз.

      – Воно посилюється, – вклинилася Катя.

      Крики та плач стали виразнішими. Тенгіз замотав головою:

      – Це ніякий не Юпітер.

      – А що тоді?

      – Не знаю. Чувак, це не радіозавади, там хтось стогне так, наче просратися не може. – Тенгіз не припиняв мотати головою. – І мені це не подобається.

      Він нахилився до керма, вгризаючись очима в темряву, що виповзала зусібіч і лещатами стискала кволі конуси світла від фар.

      – Це просто радіо, – не надто впевнено заперечив Левін.

      Раптом Катя заволала:

      – ЗНА-А-А-К!!!

      Від несподіванки Тенгіз та Іван підстрибнули.

      – Господи, не горлай так! – гаркнув Тенгіз. – Я ледь у штани не наклав!

      – Ми проскочили поворот! – Катя вказувала пальцем на щось, що залишилося позаду машини.

      Тенгіз збавив швидкість і кинув погляд назад, проте, певна річ, нічого не побачив.

      – Що, справді?

      – Так! – обурилася дружина. Вона різко випростала руку, немовби вистреливши долонею в бік магнітоли. – І вимкніть це! Приберіть це верещання!

      Хворобливе постогнування та виття відступили на другий план, зате дитячий плач і рюмсання залунали так чітко й гучно, що тепер здавалося, ніби дитина їде разом із ними.

      Тенгіз запитально глипнув на Левіна.

      – Ти щось бачив?

      Іван стенув плечима. Замість нього відповіла Мирослава:

      – Там СКАЧАТЬ