Заради майбутнього. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ секунд вони німували. Коли Бон Джові дійшов до першого приспіву, озвався Тенгіз:

      – Не те щоб мені дуже хотілося дослухати до кінця історію про концерт «Айрон Мейден», але це, – він кивнув на магнітолу, – трохи підхарює. Ще одна така балада, і я тупо засну за кермом.

      – Добре, хай буде радіо, – погодилася Катя.

      – Міро? – для годиться поцікавився Тенгіз.

      – Я теж за радіо, – підтакнула дівчина.

      Левін утопив кнопку викидання диска та перемкнувся на радіо. Насичений білий шум заглушив шарудіння коліс, що протискалося крізь шибки машини. Іван примружився й повів пальцем уздовж магнітоли.

      – Де тут пошук станцій?

      Тенгіз, не дивлячись, намацав потрібну кнопку, білий шум немовби запульсував, а на екрані по центру магнітоли замиготіли цифри – програма пошуку радіостанцій перебирала частоти FM-діапазону. За десять секунд мерехтіння цифр тричі припинялося, проте щоразу сигнал виявлявся надто слабким, крізь тріскотіння завад ледве пробивалося нерозбірливе, зім’яте пищання, і за мить пошук запускався знову.

      Левін невдоволено прокоментував:

      – Нічого не знаходить.

      – Та хрін його знає, – сказав Тенгіз. – Мабуть, ми в такій дупі, де нічого не ловить.

      – Ага.

      Іван намірився щось додати, проте не встиг розтулити рота. Пошук зупинився на позначці 89,7 МГц. Білий шум вирівнявся, після чого повéрх нього почав розпливатися дивний протяжний звук, схожий на той, із яким різкий вітер розмітає дощові краплі над пустельною дорогою. Час від часу крізь те хвилеподібне завивання проривався схожий на постогнування заіржавілих завіс скрип, що його супроводжував слабкий посвист – немовби з герметичного приміщення виходило застояне повітря. Усе ще з роззявленим ротом Іван Левін уявив старезний, розкваслий на спеці дерев’яний будинок, у якому, шарпаючи розбухлі від вологи двері, гуляють протяги.

      Катя вихилилася з-за спинки водійського крісла та захриплим голосом запитала:

      – Що це таке?

      – Що саме? – Тенгіз відірвався від дороги та в дзеркальці заднього огляду зустрівся очима з дружиною.

      – Ти, блін, не чуєш?

      Він чув.

      – Вимикати? – із несподіваною поквапливістю запропонував Левін. – Я вимикаю його.

      Тенгіз не відповів, лише міцніше стиснув губи. Іван сприйняв мовчанку за знак згоди, проте щойно потягнувся вимкнути магнітолу, як звук, що линув із динаміків, змінився. Пальці письменника прокреслили в повітрі незрозумілу фігуру й застигли за сантиметр від кнопки вимкнення. Білий шум стишився до ледь вловного фону, із надр якого вихоплювалися крики. Абсолютно точно людські крики. Лячні. Наче з когось живцем видирали нутрощі. Не те щоб Левін коли-небудь чув, як кричить людина, з якої живцем видирають кишки, однак…

      – Звідки це? – випалила Мирослава.

      Їй ніхто не відповів. Тенгіз промимрив:

      – Це, по-твоєму, краще за Бон Джові?

      Левін проігнорував його.

      – Може, це просто початок… е-е… однієї з пісень, – він закусив губу, СКАЧАТЬ