Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до нього попою в трусиках танга. Француз глибоко зітхає і обмазує мій підсмажений задок білосніжною магазинною сметаною. Скільки всього йому ще треба навчитися…

      А тобі доводилось потрапляти в безглузді ситуації в інших культурах?

* * *

      Наступного ранку я пропоную Франсуа скупатися в морі, а потім вже йти до дядька малювати фоторобот – все одно місцеві вуличні артисти не виходять на роботу о восьмій ранку.

      Туристи в Одесі хоч і кажуть, що приїхали до моря, але в основному проводять час у нічних клубах, напиваються як свині, ковбасяться до останнього, а вранці довго відсипаються і їдять не сніданок і не обід, а сніданокобід, запиваючи його розсолом від квашених огірків, якщо Бог дав. Тому о восьмій ранку мужику біля Опери точно нема кого малювати, дай йому боже сили.

      Ми йдемо купатися у морі, холодному і ранковому, як роса. Плескаємось у брудних одеських хвилях, я тішуся, як маленька дитина. Море солоне, як фізрозчин, і кататися на його хвилях так приємно, як в утробі матері. Ритми всесвіту пронизують мене з голови до п’ят і я кайфую від морозного холоду. Холод, звичайно, не морозний, просто я після туніського моря зовсім не звикла до нашого суворого Чорного. От і мерзну, як вовчий хвіст в тій казці.

      Покатались на хвилях – повалялись на золотому піску, вигнав нас з того піску мужик, що розставляв шезлонги, і тепер доводиться знаходити нове заняття перед тим, як іти до опери.

      – Пішли спробуєм вареники, Франсуа! – кажу я.

      – Це що таке? Вероники? Якась дівчина?

      – Ні, Франсуа, вареники – це українська страва, щось подібне до італійських равіолі, польських пєрог чи китайських пельменів.

      – Я люблю китайські пельмені, – погоджується, – але тільки без м’яса, добре? Пішли їсти вероники.

      Замовляємо дві порції – я з капустою, він з картоплею, також нам дають чашку зі сметаною. І що, каже Франсуа, треба цей вероник сметаною вимазати, як я твою попу вчора мазав?

      Видно, що хоче з мене посміятись, тому я уникаю коментаря. Треба буде дізнатися, чому все-таки «наш человек» попу маже сметаною. Мені вчорашня процедура зовсім не допомогла, сидіти все одно боляче.

      На десерт – вареники з вишнями. Я облизую пальчики і Франсуа повторює за мною. Його тішить, що ми знаходимося в ресторані, де дають компот в скляних пляшках. Він же не хоче створювати більше сміття і тому носить з собою усі торбинки, коробочки, чашечки і кладе останній вареник з вишнею в якусь коробочку. «З’їм пізніше на пляжі», – пояснює.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами СКАЧАТЬ