Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Я запропонував замовити піцу – там, де є пізня доставка. Лише деякі з дітей знали взагалі, що таке піца, а слово «доставка» було для них абсолютно чужинське поняття.

      – Її готують десь та приносять тобі додому? – спитав Горацій, наче сама думка про це певною мірою була ганебною.

      А Бронвін запитала:

      – Піца – це щось із флоридської кухні?

      – Не зовсім, – відповів я. – Але повірте, вона вам сподобається.

      Я подзвонив у прийом групових замовлень, і ми у вітальні повсідалися на кушетках та стільцях чекати, поки привезуть. Пані Сапсан прошепотіла мені на вухо: «Гадаю, зараз саме час для твоєї промови». І, не чекаючи на відповідь, вона прочистила горло та оголосила на всю кімнату, що я хочу щось сказати. Тож я підвівся та почав дещо незграбно імпровізувати:

      – Я такий радий, що всі ви тут. Не впевнений, чи відомо вам, куди моя сім’я везла мене цього вечора, але то було не дуже хороше місце. Я маю на увазі… – завагався я. – Я маю на увазі, воно може бути хорошим для деяких людей, ну там, знаєте, зі справжніми психічними проблемами, але… коротше, народе, ви врятували мою жопу.

      Пані Сапсан насупила брови.

      – А ти врятував наші… зади, – відказала Бронвін, зиркнувши на директорку. – Ми тільки повернули борг.

      – Ну… дякую. Коли ви тільки з’явились, я подумав, що ви сон. Звідтоді, як ми зустрілися, я безперервно мріяв про те, щоб ви до мене завітали. Тож було доволі важко повірити, що це відбувається насправді. Хай там як, річ у тому, що ви тут, і я сподіваюсь, що ви будете почуватися тут такими ж бажаними, як почувався я у вас, коли прийшов був, щоб залишитися у вашій часовій петлі.

      Несподівано засоромившись, я різко опустив голову та уп’явся поглядом у підлогу:

      – Тож, загалом, вражений, що ви тут. Люблю вас, народе. Кінець.

      – Ми теж тебе любимо! – вигукнула Клер, зіскочила зі свого місця та побігла мене обнімати. Зразу ж до неї приєдналися Олівія та Бронвін, а за мить уже майже всі намагалися задушити мене у ведмежих обіймах.

      – Ми дуже щасливі, що ми тут, – сказала Клер.

      – А не в Диявольському Акрі, – додав Горацій.

      – Ми завжди будемо дуже весело проводити час! – проспівала Олівія.

      – Пробач, ми зламали частину твого будинку, – озвалася Бронвін.

      – Що означає «ми»? – запитав Єнох.

      – Не можу дихати… – Я хапнув ротом повітря. – Сильно здавили…

      Юрба навколо трохи розступилася, щоб я міг дихнути. І тоді в щілину, що утворилася, уліз Г’ю та штовхнув мене в груди:

      – Ти ж знаєш, що ми не всі тут, правда ж?

      Навколо нього швидкі нервові кола нарізала самотня бджола. Усі подалися назад, даючи Г’ю та його сердитій бджолі певний простір.

      – Коли ти сказав, що радий, що ми були усі, – так ми тут не всі.

      Мені вистачило миті, щоби зрозуміти, що він мав на увазі, і тоді мені стало соромно.

      – Пробач мені, Г’ю. Я не забув про Фіону.

      Він подивився вниз, на свої пухнасті смугасті шкарпетки:

      – Інколи мені СКАЧАТЬ