Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і добре, – сказав Горацій. – Наш одяг було там безнадійно забруднено.

      – Бачу, ви проводите час набагато цікавіше, ніж я, – підбив я підсумок. – Здається, звідтоді, як я востаннє вас бачив, я покидав свій дім лише десь разів із шість.

      – Думаю, це скоро зміниться, – озвалася Бронвін. – Я завжди хотіла побачити Америку. А особливо цей час. А Нью-Йорк дуже далеко?

      – Боюся, що так, – відповів я.

      – Жаль, – відказала вона, занурюючись у диванні подушки.

      – А я хотіла б побувати в Мансі, що в Індіані, – повідомила Олівія. – Бо в путівнику сказано, що ви ще не жили, якщо не бачили Мансі.

      – У якому путівнику?

      – «Дивна Планета. Північна Америка», – відповіла Олівія, показуючи книгу в подертій зеленій обкладинці. – Це, певне, путівник для дивних. Він назвав Мансі таким, що вважалося найбільш нормальним містом Америки аж шість років поспіль. Із усіх поглядів середні показники.

      – Ця книга давно застаріла, – озвався Мілард. – І вже ні для чого не придатна.

      Олівія пустила його слова мимо вух:

      – Очевидно, там ніколи не відбувалося нічого незвичайного чи надзвичайного. Ніколи!

      – Не всі з нас, на противагу тобі, вважають звичайних людей цікавими, – сказав Горацій. – А взагалі я впевнений, що все там давно вже кишить дивними туристами.

      Олівія, на котрій не було в цей момент свинцевих черевиків, пролетіла над журнальним столиком до дивана та кинула книгу мені на коліна. Вона була розгорнута на сторінці, що описувала єдине придатне для дивних місце поблизу Мансі – будиночок під назвою «Рот Клоуна», що знаходився в часовій петлі, розташованій на околиці містечка. Виправдовуючи свою назву, він являв собою приміщення всередині гігантської гіпсової голови клоуна.

      Я трохи сіпнувся, і книга закрилася.

      – Нам не потрібно пертися всім до Індіани, щоб знайти там якесь неекстраординарне місце, – сказав я. – У нас їх до біса прямо тут, у Енґлвуді, повірте мені.

      – Усі ви можете робити все, що захочете, – заявив Єнох, – а я наступні кілька тижнів планую тільки спати до полудня та гріти босі ноги в теплому піску на пляжі.

      – Однозначно, класно! – погодилася Емма. – А є тут поблизу пляж?

      – Через дорогу, – відповів я.

      Її очі спалахнули.

      – Ненавиджу пляжі, – заявила Олівія. – Я ніколи не зможу там зняти свої дурні металеві боти, що псує всю забаву.

      – Ми б могли прив’язати тебе до скелі біля краю води, – запропонувала Клер.

      – Звучить чарівно, – буркнула Олівія, а потім схопила «Дивну Планету» з моїх колін та полетіла в куток. – Але я краще просто сяду на поїзд до Мансі, а ви тут грайтеся собі в шашки щигликами.

      – Ти цього не зробиш.

      Це пані Сапсан зайшла до кімнати. І я подумав, що вона, мабуть, увесь цей час підслуховувала нас із холу, замість того щоб робити той свій незапланований обхід території.

      – Звісно, СКАЧАТЬ