Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здавило, коли я зрозумів, як легко наше становище могло стати небезпечним та складним. «Блін, – подумав я, переводячи погляд із розбитого автомобіля на розбиту стіну, а з неї на розбиті гаражні ворота. – Уже стало».

      – Не хвилюйся, Джейкобе. Я справлялася і з набагато гіршими ситуаціями. – Пані Сапсан походжала навколо автомобіля, оцінюючи збитки. – Твоя сім’я міцно спатиме аж до ранку, і, насмілюся зауважити, нам слід спробувати зробити так само.

      – А що потім? – стривожено запитав я. І вже почав пітніти: у гаражі з некондиційованим повітрям було задушно.

      – Коли вони прокинуться, я зітру їхні останні спогади та відправлю твоїх дядьків по домівках.

      – А що як вони?..

      – Я поясню їм, що ми – далекі родичі з боку батька, приїхали з Європи, щоб ушанувати пам’ять Ейба на його могилі. А що стосується твоєї відправки до психіатричної лікарні, то тепер ти почуваєшся набагато краще і відповідного лікування там не потребуєш.

      – А що?..

      – О, ще й як повірять; звичайні дуже добре піддаються навіюванню після стирання пам’яті. Можливо, я могла б навіть переконати їх, що ми – гості з колонії на Місяці.

      – Пані Сапсан, будь ласка, припиніть.

      Вона посміхнулася:

      – Мої вибачення. Століття в ролі директорки привчають передбачати запитання з практичних міркувань. А тепер, діти, ходімо: нам необхідно обговорити правила поведінки на наступні кілька днів. Нам багато треба вивчити про теперішній час, а часу в нас тепер на це вивчення немає.

      Вона стала виштовхувати дітей із гаража, а вони тим часом закидали її питаннями та скаргами:

      – А як надовго ми тут? – запитувала Олівія.

      – А можна нам уранці сходити роздивитися все навколо? – запитувала Клер.

      – Я хотів би з’їсти що-небудь, перш ніж зникну з лиця Землі, – скаржився Мілард.

      Дуже скоро я залишився в гаражі сам, забарившись почасти тому, що мені було неспокійно на душі через необхідність покинути тут свою сім’ю на всю ніч, а також тому, що я переживав через неуникне стирання їхньої пам’яті. Пані Сапсан здавалася впевненою, але цього разу стирання повинне бути більшим за те, яке вона проводила на них у Лондоні, коли з їхньої пам’яті було видалено лише близько десяти хвилин. Що коли вона не зітре достатньо або ж зітре забагато? Що коли мій тато забуде все, що він знав про птахів, або моя мама цілковито забуде французьку мову, яку вона вивчала в коледжі?

      Хвилину я дивився, як вони сплять, і на душі було важко. Раптом я відчув себе стривоженим дорослим, тоді як моя сім’я здавалася мені маленькими дітьми – вразливими, сумирними, трохи заслиненими.

      Можливо, був інший шлях.

      Крізь відчинені двері наполовину висунулась Емма:

      – Усе окей? Я думаю, хлопці вчинять заколот, якщо якнайскоріше не з’явиться вечеря.

      – Я не впевнений, що повинен залишити їх, – сказав я, кивнувши на мою сім’ю.

      – Вони нікуди не підуть, і за ними не треба наглядати. З отриманою дозою вони, не СКАЧАТЬ