Останній спадок. Андрій Новік

Чтение книги онлайн.

      – «З великою силою приходить велика відповідальність»39, – усміхнувся Лука.

      – Хоча… – я на хвильку затнувся, – іноді вартує вмазати забіяці раз-другий, аби більше ніколи не ображав ні тебе, ні будь-кого іншого.

      – Він більше не полізе – це точно.

      – Правильно. Війну треба вигравати вже в першому бою й ніколи не доводити справу до другого.

      – Тому тебе кличуть до директора, – засоромлено всміхнувся Лука.

      – Це я вже якось владнаю. Сподіваюся, тебе не виженуть у перші ж дні. Говоритиму, що ми нещодавно переїхали й у тебе така собі емоційна акліматизація. Проте мусиш пообіцяти, що таке більше не повториться.

      – Обіцяю. – Хлопець підняв долоню внутрішнім боком до мене, як у суді, коли присягають казати правду й нічого, крім правди.

      – Гаразд. Приклади щось холодне до ока, бо схожий на ходячий ліхтарик.

      – Hola.40

      П’ятдесятидворічна Мануела Дорадо вишкірилася так, що гість зумів перерахувати ледь не всі пожовклі від віку, проте доглянуті зуби. Опісля жахливо надокучливих годин нянькання з двома хлопчаками-дошкільнятами сидіння консьєржем житлового будинку здавалося хоч і простою, але виснажливо-марудною й неначе нескінченною роботою. Щодня повз неї десятки разів проходили і мешканці будинку, і їхні гості чи держслужбовці, проте ще жоден і ніколи не відповідав їй таким морозним виразом обличчя, як цей блідолиций.

      «Міг би хоч усміхнутись, якщо вже язика проковтнув…»

      Проте обдумувати причину такого чи то пригніченого, чи то нестерпно сердитого стану чоловіка Мануела не збиралася, тож просто відкинулася на спинку твердого й незручного крісла, від якого декілька днів тому почала стогнати спина, і вп’ялася жадібним поглядом у газету 20 minutos41 місячної давності. Безкоштовне паперове джерело новин стало занадто великою рідкістю в епоху інтернету та смартфонів, а це неабияк дошкуляло тим, хто не ладнав навіть із найпростішим смартфоном.

      Тим часом високий, під метр дев’яносто, чоловік у чорних штанях, білій сорочці та до блиску начищених черевиках прошмигнув повз Мануелу. Обличчя довготелесого вкривали теплі солонуваті краплини поту, які щосекунди зволожували густу щетину та вугільно-чорне волосся. Думки були зайвими – єдине, що намертво засіло в його голові, уже за кілька кроків постане перед очима. На найближчі декілька годин не важило більше нічого. Коли керівництво дає завдання, Фредерік Хіменес його виконує.

      Піднявшись на перший поверх будинку, Хіменес опинився на невеликому майданчику, з усіх боків якого стриміли двері. Йому потрібні перші двері ліворуч. У вухах шумувала тиша, якою Хіменес завжди насолоджувався. Тишею й напівтемрявою. Два кроки – і кісточки вказівного й середнього пальців голосно постукали у двері. Він вдихнув, насолоджуючись тепер і запахом. Такі дрібниці вводили його в екстаз, розвіювали неспокій СКАЧАТЬ