Ольга. Бернхард Шлинк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Різдво. Вони ви́різали з консервних бляшанок сріблясті зірочки, прикрасили ними замість ялинки верблюжу колючку і співали «Тиху ніч». Усім було затишно.

      Іноді Герберт мусив вартувати ув’язнених гереро і запитував себе, чи можна їх навчити і примусити працювати, чи краще замінити машинами? Найближче він підходив до них і вперше відчув, що перебуває серед них, коли після битви під Ватербергом побачив, як вони страждають і помирають. Але гереро були з худобою і помирали, як худоба, вони лежали на землі, а він сидів на коні.

      15

      Знову зустрівшись із Гербертом після його повернення з Південного Заходу, Ольга так раділа, що не прохопилася жодним словом щодо жорстокості, про яку читала. Утім, незабаром вона й сама вже не хотіла більше нічого чути про сутички, перестрілки, патрулювання і переслідування. А ще про безкінечні простори земель, мерехтіння розпеченого повітря, марева та веселки, заграви та хмари диму від степових пожеж. А ще про те, що слід було викопати, вивести, посадити, прокласти і збудувати. «Це все фантазії! І що тепер?» Вона хотіла знати, чи гарні чорношкірі чоловіки й жінки, як і яким коштом вони живуть, що вони думали про німців і на що сподівалися в майбутньому. Що його там, на півдні, привабило, а що відштовхнуло, і чи може він собі уявити можливість жити там? Що йому залишилося від цих двох років?

      Вони сиділи на березі Німану. Ольга зібрала все необхідне для пікніка, а Герберт винайняв бричку, і вони їхали дві години – спершу з села до річки, а потім берегом, аж поки не знайшли усамітнену місцину. Вони розстелили ковдру, їли картопляний салат із котлетами, випили червоного вина і багато розмовляли, але вона не могла запитати про те, що їй так кортіло. Люди пишуть і кажуть різне, ти був там близьким із негритянкою? Тобі, мабуть, було там так самотньо, – ти тут собі когось знайшов? Батьки вже знайшли тобі дружину? Що з нами буде далі?

      А ще вони розмовляли, щоб відігнати тугу дня. Він був похмурий, сонце кидало тьмяні промені крізь негусті, але суцільні хмари; зелень дерев та лук і синява Німану втратили свою яскравість. Стояла тиша, жоден пароплав не тарахкотів, гуси не ґелґотіли, не чулося навіть віддалених голосів. Кінь щипав і жував траву, зрідка пофоркуючи, і час від часу чувся плескіт річки.

      Гербертові розповіді не задовольнили Ольгу. Чорношкірі жінки з широкими стегнами не приваблювали німців, гереро живуть примітивно, німців вони ненавидять, але знають, що німці – їхня доля й майбутнє. Там його відштовхували хвороби: малярія, жовтуха і менінгіт, а сподобалися (вона не хотіла знову це чути, та він укотре повторив) просторі землі.

      – Поглянь на той бік. – Тепер Ольга хотіла знати точно. – Хіба це не безкраї простори? Поля й ліси скільки око сягне. Тут не рівнина, але погляд легко оминає невисокі пагорби. Ти бачиш аж до обрію, але там, на півдні, теж є обрій.

      – Ліворуч від пагорба лежить село, за пагорбом – ще одне, ось те вістря – вершечок церковної дзвіниці, СКАЧАТЬ