Чигиринський сотник. Леонід Кононович

Чтение книги онлайн.

      Кинувся Михась зі сну і сам себе не тямить од жаху.

      – Господе, твоя воля! – каже, підводячись. – Ото вже наснилося, нехай йому всячина!

      І надвір вийшов. Там уже сонце зійшло, і дід порався коло воза.

      – То що, – каже, – сину, виспався вже?

      Михась і рукою махнув.

      – Та хай воно тямиться… таке привиділося, що й досі страшно!

      Та й розказав, що то за сон йому наснився. А дід вислухав та й питає:

      – То се той самий чоловік був?

      – Той, – каже Михась. – Ні лиця, ні одежі не пам’ятаю, та з голосу впізнав.

      – А яка ж тая лялька була?

      – Ой, дідуню, – каже малий козак, – така гарна, що й словом не сказати! Якби оце справді хтось подарував мені таке, то не розлучався б я з ним!..

      – Ти ба!.. – каже дід. – А що ж тоді на шиї ото в тебе висить?

      Глянув малий козак, аж на шиї в нього поворозка. Потяг він її з-за пазухи – і жахнувся: причеплена до неї була камінна лялька, що то вві сні йому той чоловік дав!

      – То се вона? – питає дід.

      – Вона. – прошепотів Михась.

      – Бач, яке диво. – замислено каже старий. Та й узяв її до рук.

      Була то чудернацька лялька з якогось чорного шкла чи каменя, така гарна, що й очей не одведеш, – видно було, що добре хтось над тим творінням потрудився. Кшталтом скидалася тая лялька на дівчину, що завмерла, піднявши обидві руки догори. І лице, й убрання, і вишивку на сорочці – геть усе на ній було видно, така то робота була тонка.

      – Свят-свят-свят! – каже Михась, одступаючи назад. – Що ж се за лихо таке… га, діду?..

      Той і похитав головою.

      – Диви, – каже, – отсе чудасія! Де ти воли пас?

      – Отам за річкою, де мочарища[14] починаються!

      Подумав дід і каже:

      – Чув я ззамолоду, що за сивої давнини там велика битва була. Казали, як настане повний місяць, то душі тих лицарів блукають бойовищем.

      – Як СКАЧАТЬ