Моя неймовірна подруга. Элена Ферранте

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ задачі з математики, то годі було навіть намагатися стримати розчарування та вдавати байдужість – пристрасті розпалювалися. Ліла була недосяжною для будь-кого.

      Крім того, вона ніколи не підігравала. Для нас, дітей, прийняти перевагу Ліли означало визнати, що нам ніколи не вдасться стати такими, як вона, що не було сенсу навіть змагатися з нею, а для вчителів – зізнатися в тому, що всі інші діти – посередні. Гострота її розуму нагадувала посвист, стрибок, смертельний укус. А в її зовнішності не було нічого такого, що могло хоча б трохи пом’якшити це негативне враження. Завжди неохайна, зі скуйовдженим волоссям, коліна та лікті постійно збиті. Очі, великі та жваві, перетворювалися на щілини, через які перед кожною блискучою відповіддю проглядався дивний погляд, в якому не було нічого дитячого, ба навіть людського. У кожному її поруху була пересторога: боронь Боже завдати їй зла, адже у будь-якому випадку вона зможе дати відсіч та вдарити ще сильніше у відповідь.

      Та ненависть була реальною, я її відчувала. Проти неї були і дівчатка, і хлопці, але хлопці – неприховано. З якоїсь лише їй відомої причини вчительку Олів’єро тішило водити нас у ті класи, де можна було принизити не стільки школярок та їхніх учительок, скільки школярів та їхніх вчителів. Директор, знову ж таки з невідомих причин, особливо заохочував такі змагання. Пізніше я думала, що в школі робили ставки на ті змагання і грали на гроші, можливо, немалі. Та я перебільшувала; ймовірно, то був лише спосіб розвіятися від буденності або засіб для директора тримати під контролем менш здібних учнів або менш слухняних вчителів. Хай хоч як, але одного дня нас двох, коли ми вчилися вже в другому класі, повели аж до четвертого класу – де викладав синьйор Ферраро і де вчилися і Енцо Сканно, розбишакуватий синок зеленяра, і Ніно Сарраторе, брат Марізи, в якого я була закохана.

      Енцо знали всі. Він по кілька років сидів у одному й тому ж класі, і його навіть якось водили по школі з табличкою на шиї, на якій вчитель Ферраро – високий, худорлявий чоловік з прямим сивим волоссям і маленьким зморшкуватим обличчям та стривоженими очима – написав «віслюк». Щодо Ніно, то він був такий добрий, такий спокійний, такий мовчазний, що окрім мене його мало хто помічав. Звичайно, до Енцо з його навчанням у школі не було нам ніякого діла, ми трималися з ним насторожі, тому що він був забіякою. Нашими суперниками у плані розуму та підготовки були Ніно та – як ми дізналися вже потім – Альфонсо Карраччі, третій син дона Акілле, дуже охайний хлопчик, що вчився у другому класі, як і ми, і здавався меншим за свої сім років. Було очевидно, що вчитель покликав його на змагання туди, до четвертого класу, тому що був більш упевнений у ньому, аніж у Ніно, який був старшим майже на два роки.

      Між Олів’єро та Ферраро сталася невелика сутичка через той несподіваний виклик Карраччі, а потім почалося змагання у присутності учнів інших класів, яких для цього звели усіх разом. Нам дали завдання провідмінювати дієслова, СКАЧАТЬ