Управління життєвим циклом корпорацій. Іцхак Калдерон Адізес

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (1794), в есеї «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». У XIX ст. сучасна історіографія пішла у протилежному напрямкові (можливо, за винятком Гегеля, й точно за винятком російських критиків суспільства Бєлінського, Герцена та Чернишевського) – до деталізації «факту як такого». У ХХ ст. історіографія більше переймалася трансцендентними історичними цінностями, а не іманентними «циклічними» моделями пояснення людських організацій, за винятком О. Шпенґлера («Присмерк Європи», 1919) та успішнішого, але також суперечливого дослідження світових цивілізацій за моделлю життєвого циклу, яке здійснив А. Тойнбі («Дослідження історії», 1946).

      Імпульс до вивчення життєвого циклу бізнесових організацій у ХХ ст. дали нові суспільні науки – соціологія (позитивізм Конта XIX ст.) та особливо психологія (зокрема Піаже [1954]); М. Кляйн та психодинаміка, яку розвинула Тавістокська школа; і особливо дослідження Еріка Еріксона щодо стадій людського розвитку (які часто цитувалися серед авторів першої бізнес-літератури з питань життєвого циклу). Одночасно з інтересом до цих питань наприкінці 1930-х рр. почали впроваджуватися поняття типології, стадій організації та управлінської динаміки у бізнес-літературі, зокрема у роботах Й. Шумпетера з питань підприємництва та бюрократії: «Цикли ділової активності: теоретичний, історичний та статистичний аналіз капіталізму» (Business Cycles: A Theoretical, Historical & Statistical Analysis of the Capitalist Process, New York: McGraw Hill, 1939), його трактаті 1912 р.: «Теорія економічного розвитку: дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу» (в англ. перекладі Theory of Economic Development: An Inquiry into Profits, Capital, Credit, Interest and the Business Cycle [1932; 1954]); працях Макса Вебера; роботах Д. К. Мак-Клеланда (1961), особливо його дослідженнях підприємництва в індійських селах; працях П. Друкера (1946; 1954); а також підвалини для подальшого вивчення організацій заклав А. Чандлер у працях зі стратегії та структури (1962). Використання життєвого циклу у дослідженні сім’ї, шлюбу та професійної діяльності поширилося частково під впливом Еріксона (P. C. Glick et al. (1955]), С. Мінухіна (1974) і пізніше привело до появи низки важливих досліджень сім’ї та шлюбу поряд із дослідженнями життєвого циклу організацій (наприклад, дослідження Картера та Мак-Ґолдріка 1989 р.).

      Першу спробу побудувати модель життєвого циклу зробив Д. Сьюпер зі співавторами у журналі Teacher’s College Record (58, 1957). Він розділив професійне життя на п’ять стадій – від зростання до занепаду. Серед інших ранніх праць зі спробами застосувати цю ідею до бізнесу – Е. Т. Пенроуз про біологічні аналоги фірми (1952), Д. Тейн про стадії розвитку корпорації (1969), Л. Л. Стайнметц про динаміку зростання та виживання (1969), та А. Танскі (1980). Ключовою статтею для стимулювання досліджень життєвого циклу стала публікація Л. Ґрейнера у Harvard Business Review (1970), присвячена «моделям організаційних змін», у якій він окреслив п’ять стадій розвитку. У 1980-х та на початку 1990-х рр. простір заполонили дослідження життєвого циклу та «еволюції». У Busi-ness Periodicals за липень 1986 р. ці дослідження вперше було виділено в підрубрику в категорії бізнес-досліджень та публікацій. 1980 року Дж. Кімберлі, Р. Майлз та ін. разом підготували серію статей Organizational Life Cycle, до написання яких долучилися Н. Тічі, В. Оучі, Дж. Фріман та Д. О. Веттен. Серед інших вагомих досліджень цього десятиліття – праці Д. Боулдинґа (1974; 1975 р., з питань «занепаду»); Д. О. Веттена (1980 року та наступні статті, також із питань «занепаду»); Дж. Майнера (1982 р., з питань «підприємницьких типів» та бюрократичних СКАЧАТЬ