Де немає Бога. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ годин тому на старому автовокзалі Рівного, де вона сіла на маршрутку до Києва. О третій пополудні сонце ще висіло високо, тож, виходячи з квартири, Анна захопила сонцезахисні окуляри. Поки вона доїхала до Києва, сонце зайшло, і перед терміналом Анна підняла окуляри на маківку та цілковито забула про них.

      Там вони й залишалися – потонули в золотавому волоссі, – доки жінка реєструвалася на рейс, чекала на виліт, куняла в літаку. Похапцем покидаючи літак, на якому прилетіла з Києва, Анна так і не згадала про окуляри. За лічені кроки від трансферної стійки вони висковзнули з волосся та злетіли з голови. Анна схаменулася, лише коли окуляри, дзенькнувши, вдарилися об підлогу. Вона повернула голову й угледіла, як ліве скельце вискочило з оправи та покотилося в той бік, звідки вона прибігла. Тієї миті Анні здалося, що на неї витріщається весь термінал, однак зупинятися вона не стала.

      Через секунду жінка застигла перед стійкою.

      – Мені до Термінала 3, – випалила, сапаючи. – Якнайшвидше!

      Із протилежного боку стояв молодий хлопець, такий самий чорнявий, як і стюард із літака. На стіні позад нього мляво зблискувала синя вивіска «TRANSFER DESK».

      – Ваш пункт призначення?

      – Пробачте? – Анна давно не розмовляла англійською, та й хлопчина навпроти говорив із жахливим арабським акцентом: йор дістінийшн.

      – Куди ви прямуєте? – по складах промовив працівник аеропорту.

      – А, так… Бангкок… до Бангкока! Ось. – Анна дістала із сумки роздрукований електронний квиток. – Рейс ALR 114.

      Хлопець пробіг очима аркуш.

      – Усе правильно, це в Терміналі 3, – по-арабськи тверді «р» та короткі «і».

      Він повернув роздруківку. Анна вирячилася:

      – А посадковий талон?

      – У Терміналі 3 пройдіть до трансферної стійки J. Тут я не можу вас зареєструвати.

      – Чому?

      – Не можу. Ви повинні зареєструватися в Терміналі 3. – Хлопець показав на ряди пластикових крісел із хромованими бильцями за спиною Анни. – Сідайте. Автобус буде з хвилини на хвилину.

      Жінка замотала головою.

      – Ні, ні! Ви не розумієте, я не можу чекати, я спізнююся!

      – Вам потрібно дочекатися автобуса, – відкарбував хлопець. Потім зм’якшився: – Якщо раніше приїде транспорт «Emirates» чи «Qantas», я попрошу, щоб вони вас підкинули. Зазвичай вони не відмовляють. – Він розвів руками: – Швидше ніяк. Пробачте.

      Анна відійшла від стійки та роззирнулася. Вона опинилася посеред просторої зали з низькою стелею на першому поверсі аеропорту. Праворуч і трохи позаду розташовувалася трансферна стійка, ліворуч вишикувалися затерті пластикові крісла з вигнутими спинками. Де-не-де сиділи пасажири. Південна стіна зали була скляною. Анна крізь неї бачила літаки на стоянках перед терміналом. Довкола них метушилися працівники аеропорту в кислотно-жовтих зі срібними смугами жилетках. Трохи далі горбатий велетень «Boeing 747» із Юніон Джеком12 на хвості СКАЧАТЬ