Де немає Бога. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      Влад розтулив рота й напружився. Його дружина та син завмерли, вижидаючи, що він скаже, та чоловік лише смикнув борлаком. Наготовлені слова – власне, два чи три слова – замість зісковзнути з язика безгучно провалилися всередину.

      Анна штрикнула Артема поглядом, але промовила м’яко, без докору:

      – Перестань. Із воєнкомату тричі надсилали повістку. Твій батько звелів нічого тобі не говорити. Навіть не згадувати при тобі. Він же боїться… – вона зам’ялася, – він не хоче, щоб ти пішов за ним.

      Артем недовірливо кліпнув, і на якусь мить його запал пригас.

      – А я б ніколи не пішов, ма. Це не моя війна. Я взагалі не розумію, чому повинен нею перейматися. Я приїхав, щоб вас побачити, щоб відпочити, але я… чому я постійно мушу думати про цю довбану війну? Так, я живу в Москві, мені подобається місто, мені страшенно подобається, що воно ніколи не спить, мені подобаються люди, з якими працюю. Чому я маю почуватися через це винним? Вони нормальні, це не монстри, вони не п’ють кров немовлят. Більшості взагалі начхати на те, що тут, у нас, твориться. Вони, як усі, – хочуть працювати, заробляти, витрачати. А я хочу бути, як вони! Що в цьому поганого? У мене є дівчина, ма. – Насправді це не зовсім відповідало дійсності, Áлія не була його дівчиною, тож остання фраза немовби зав’язла в зубах, і хлопець напружився, щоб її закінчити. – То мені що – від неї відмовитися? Покинути її, бо в неї російський паспорт? Бо мій батько воює на Сході? Ма, я заробляю п’ять тисяч євро на місяць… – А це вже відверта брехня. Навіть із чайовими Артем отримував тільки трохи більше за дві (що не так багато для Москви), хоча його боси не втомлювалися повторювати, що чотири з половиною чи навіть п’ять тисяч євро на місяць – це цілком реально для кур’єра, аби лиш бажання. – Через те, що хтось десь помирає, я зобов’язаний від них відмовитися, повернутися сюди й гарувати за три тисячі гривень? Чи за сім гнити в окопах, охороняючи нікому не потрібну шахту? Я нікому не бажаю зла, я просто хочу жити та насолоджуватися життям. – Артем зробив паузу, сподіваючись почути від батька щось у відповідь, проте Влад німував, і хлопець знову почав дратуватися. – Це не моя війна, – злостиво повторив він, потім мотнув головою до батька. – І не твоя теж! Поясни мені, яка користь із того, що ти півроку просидів у землянці посеред поля? Багато повоював? Самому хоч полегшало?

      Аннин погляд судомно смикнувся: це вже було занадто. Влад свердлував очима келих. Очі були порожніми, немовби п’ятнадцять тижнів на війні спалили вщент запас його емоцій. Він хотів зреагувати, відчував, що мусить обізватися, проте звично німував. Йому здавалося, наче слова, які цикадами дзижчать у голові, щойно вилетівши з рота, стиснуться до банального набору звуків, сутність яких ще можна буде вловити, але значення ці звуки вже не матимуть ніякого. Неначе у древній молитві мертвою мовою, адресованій богам, яким уже давно ніхто не поклоняється.

      Мовчанка скувала їх густим чорним желе.

      Спливла хвилина. Артем раптом гостро СКАЧАТЬ