Гойдалка. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від шлюзу кінці громадились різного розміру металеві контейнери.

      Наталія переглянула кілька з них і розчаровано зітхнула:

      – Ми помремо з голоду.

      – Що там?

      – Мотлох, – вона сіла в плетене крісло. – Старовинні дитячі іграшки.

      – Ляльки?

      – Так. Купа ганчір’я.

      – Родинна колекція Каспетів, – Росо й собі підійшов до контейнерів. – Мої земні предки збирали ляльок, одягнених у весільні сукні… Ти знаєш, що таке весільна сукня?

      – Знаю.

      – У тій вашій школі розповідали?

      – Ні, не в школі.

      – Коли ти виходила за капітана…

      – …ми не одягали ритуального одягу і не запрошували родичів, – Наталія знайшла під столом сенсорну панель. – Дивись, тут є тривимірний демонстратор. Також старовинний. Просто музей якийсь…

      Росо вийняв з контейнера ляльку у пишному криноліні, розправив її буфи і банти, посадив на стіл.

      – Схожа на тебе.

      – Вона потворна.

      – Зовсім ні. Дивись, яке платтячко.

      – У такі платтячка та банти мене одягали на Нолі. Мене та інших наложниць.

      – У весільні сукні?

      – У різні сукні.

      – Костюмовані оргії?

      Наталія не відповіла. Вона увімкнула демонстратор. Простір над столом розгорнувся величною панорамою гірського кряжа. Вкриті кригою ікла скель сяяли під ультрамариновим небом. За мить вони побачили будинок зі шпилястим червоним дахом, людей у хутряному одязі та волохатого пса, що весело бігав засніженим подвір’ям. Зграйка молоді зібралась біля металевої скрині, накритої решіткою. Вони слідкували за тим, як на решітці підсмажуються шматки м’яса, перевертали м’ясо щипцями. Засмагла дівчина з довгим світлим волоссям видобула з кишені металеву фляжку, надпила з неї, пустила колом.

      – Твої предки полюбляли смаженину, – констатувала Наталія, вдивляючись у щасливе обличчя засмаглої. – А також алкоголь… Он той дядько у білій шубі, – вона кивнула на екран, – дуже на тебе схожий. Прапрадідусь?

      – Напевне, – смикнув плечами Росо. – Я не вивчав свого родоводу. Але знаю, де це знімали. Земні Каспети багато століть жили біля Альпійських гір, серед предків були професійні альпіністи і гірські рятувальники.

      – Гірські рятувальники, що колекціонували бовванчиків у весільних платтях, – гмикнула клонка. – Досить дивне поєднання.

      – Зацікавилась історією мого роду?

      – Треба ж чогось робити.

      – Треба думати, як будемо звідси вибиратись.

      – Я не поспішаю.

      – Але ж сама казала, що ми тут помремо з голоду.

      – Це в мене така… ранкова паніка. До речі, пошукай, може, тут є запаси води та їжі.

      – Я не впевнений, що старий обдурить допитувальні машини Джи Тау.

      – А мені він здався твердим горішком.

      – Він СКАЧАТЬ