Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

      – Он як? Це надає справі нових відтінків. Адже лорд Маунт-Джеймс – один із найбагатших в Англії.

      – Авжеж, Ґодфрі якось мимохідь згадував про це.

      – У лорда є інші родичі?

      – Ні, Ґодфрі – його єдиний спадкоємець. Старому вже близько вісімдесяти, він страждає від подагри. Подейкують, що він міг би суглобами крейдувати більярдний кий. Він жахливий скнара, ніколи не дав Ґодфрі ні шилінґа. Але з часом усе так чи інакше перейде до Ґодфрі.

      – Ви отримали відповідь від лорда?

      – Ні.

      – Що могло би змусити вашого колегу звернутися до дядька?

      – Учора ввечері він був чимось стурбований. Якщо через гроші – то, можливо, і звернувся до старого. Адже в того чималі статки. Але мені здається, що справа безнадійна. І Ґодфрі це знав, він майже ніколи не звертався до старого за допомогою.

      – Ну, це незабаром з’ясується. А тепер припустімо, що він поїхав до лорда. Тоді як ви поясните появу цього незнайомця такої пізньої години, і чому вона подіяла на Ґодфрі таким чином?

      – Для мене все це – цілковита загадка, – відповів Сиріл Овертон, стиснувши голову руками.

      – Ну, гаразд. Маю сьогодні вільний день, тому із задоволенням займуся вашою справою, – втішив Голмс. – А вам би порадив замислитися над тим, як провести матч без цього хлопця. Як ви самі помітили, настільки таємниче зникнення повинно мати причину, і ця причина може затримати його на невизначений термін. А зараз підемо в готель, може, портьє згадає ще щось.

      Шерлок Голмс був відомий здатністю викликати прихильність до себе навіть у боязких свідків. Разом із портьє ми заглянули в порожній номер Ґодфрі Стонтона. Портьє дуже швидко повідомив усе, що міг згадати про нічного відвідувача. Це був чоловік років п’ятдесяти, скромно одягнений, із блідим обличчям і сивою бородою. Він не нагадував ні джентльмена, ні робітника, коротше: ні те ні се. Незнайомець був дуже схвильований – портьє зауважив, як тремтіла рука, коли той простягнув йому записку. Ґодфрі Стонтон, прочитавши записку, яку приніс портьє, засунув її до кишені. Вийшовши до холу, не подав відвідувачеві руки. Вони тільки перекинулися кількома фразами (портьє розібрав лише слово «час»). Потім обоє поспішно залишили готель. На годиннику в холі було рівно пів на одинадцяту.

      – Ще кілька запитань, – сказав Голмс, сідаючи на ліжко Стонтона. – Ви чергуєте вдень, чи не так?

      – Атож, сер. Я працюю до одинадцятої години вечора.

      – Нічний портьє, сподіваюся, нічого незвичайного не помітив?

      – Ні, сер. Лише кілька людей повернулися пізно з театру. Більше ніхто не приходив.

      – Ви вчора нікуди не виходили з готелю?

      – Ні, сер.

      – Чи були для містера Стонтона листи або телеграми?

      – Авжеж, сер, телеграма.

      – Он як? Це цікаво. Коли саме?

      – Близько шостої.

      – Де містер Стонтон її читав?

      – У СКАЧАТЬ