Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки. Едмунд Гусерль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сфері, – це, отже, консеквентна дія інтересу сприйняття. Це не означає, що у конкретному досвіді світу завжди має поставати цей інтерес. Перехід від αίσθησις, від простого чуттєвого виявлення до дії, оцінювання тощо, до схоплення речей як приємних, корисних тощо, стає правилом радше ще до того, як із певних причин постає такий суто споглядальний інтерес. Адже Я, що живе у світі свого довкілля і здійснює свої практичні цілі, в жодному разі не є насамперед споглядальним Я. Для Я в його конкретному життєсвіті споглядання якогось сущого є випадковим і тимчасовим, нічим особливим не відзначеним ставленням. Утім філософське осмислення структури світу безпосереднього досвіду, нашого життєсвіту, показує, що споглядання набуває особливого значення через те, що воно відкриває і тематизує ті структури світу, які всюди, нехай і не в цілком тематизованому вигляді, лежать в основі будь-якої практичної поведінки. Переживання споглядального інтересу – це активація фундаментальної αίσθησις, пасивної прадокси, того основного шару, який лежить в основі будь-якого досвідчування в конкретному сенсі. Відтак перевага зовнішнього сприйняття і споглядального інтересу полягає у тому, що в них речі схоплені так, що при цьому найшвидше може бути здійснена тенденція судження до встановлення. І це, все ж таки, предмети чистого сприйняття, субстрати суто чуттєвого схоплення, речі природи, а це означає речі у своєму фундаментальному шарі як природні тіла, що як такі є нерелятивними, які стало зберігаються як предметні ідентичності і як такі можуть бути встановленими в судженні, незважаючи на всю релятивність ставлення до передданого у світі довкілля.

      Таким чином, сприймання і судження на підставі сприйняття не лише пов’язані з інваріантним в усіх змінах і релятивностях світу довкілля, а також водночас як консеквентне переживання споглядального інтересу в певній модифікації, яка містить згадані ідеалізації, є ставленням, що лежить в основі теоретичної науки й уможливлює встановлення з метою досягнення об’єктивності, а отже, «раз і назавжди» і «для кожного» значимого. Тому це водночас той вид допредикативної очевидності, на якому ґрунтується допредикативне судження, як це має на увазі традиційна логіка; натомість, у її орієнтації на наукове визначення й у тенденції до науки і науковчення вона не порушує питання про перетин пізнавальної діяльності, практичної та оцінювальної і не досліджує, як побудоване судження, яке в такий спосіб слугує не чистому пізнавальному інтересові, а практичному в найзагальнішому сенсі, і як на цій царині допредикативного, на практичній і емоційній очевидності будується предикативна очевидність. Тут безперечно йдеться про власні джерела самоданості сущого, викриття визначеностей, які, згідно з їхньою сутністю, можна віднайти лише в самій практичній дії, а не в чистому спогляданні. Проте тут ми запитуємо не про ці способи даності й не про те, як на цьому може бути побудоване упредметнювальне судження; ми натомість припускаємо, що Я звертається СКАЧАТЬ