Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки. Едмунд Гусерль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ які наслідували його, сприймали як дані на дошці свідомості. У своєму понятті судження Брентано також має на увазі ці дані, а не активність, яка випромінює з Я-полюсу, про що свідчить його вчення про внутрішню свідомість. Кожному передданому предмету, який афікує з пасивного тла, відповідає пасивна докса. Вона саме і є тим способом, у який він даний, незалежно від того, спрямовано на цю передданість погляд сприймального, упредметнювального схоплення чи він водночас стає темою практичної дії. Навіть уже пасивному конституюванню фонового даного, як певній єдності в іманентній часовості, відповідає пасивна докса. Те ж саме стосується й вірогідності, належної до пасивного узгодження інтенційностей у певній синтетичній єдності, вірогідності, яка модифіковано, утім завжди пасивно, входить до всіх репродукцій. Усе, що конституйовано в інтенційній узгодженості як єдність, має вірогідність буття, що її засвідчено у виразі «це так». Тут ми маємо суще, або, кажучи суб’єктивно, віру, а там де узгодженість порушена – неузгодженість, модалізацію віри. Тому будь-яка пасивна свідомість уже є такою, що «конституює предмети», а точніше перед-конституює. Утім лише діяльність упредметнення та пізнавання, діяльність Я вищого й нижчого ступеня, яка не є тільки пасивною доксою, утворює предмети пізнання та судження.

      Упредметнення, отже, завжди є активною дією Я, активною вірою свідомості у щось усвідомлене, яке в континуальній тривалості свідомості є чимось одним, континуально тим самим. У різноманітних актах, які зазнають синтези, воно усвідомлюється як ідентифіковане, як синтетично те саме і стало упізнається як те саме, зокрема у спогадах, які можна вільно відтворювати, або у сприйняттях, які можна вільно здійснювати (у поверненні й знов-спогляданні). Саме в цій ідентичності як кореляті ідентифікації, що її здійснюють у відкрито нескінченному й вільному повторенні, й полягає точне поняття предмета. Як кожна інша практика має свою практичну ціль – те, на що спрямовано дію, так і сущий предмет як сущий є ціллю доксичної пізнавальної дії, дії експлікації сущого в його модусі буття, яка зветься визначенням. Це встановлення сущого так, як воно є, і таким, яким воно є, в якому полягає функція упредметнювального судження, звичайно, стає встановленням, до якого завжди можна повернутися як до надбання пізнання, а саме на вищому ступені, у предикативному судженні, яке втілюється у висловленні. Його як осад надбання пізнання можна використовувати, зберігати та сповіщати. Лише предикативне судження є надбанням і предметом пізнання в точному сенсі, а не суто рецептивне споглядання, хоча воно теж утворює знання, яке габітуально зберігається. Кожне предикативне судження – це крок здобуття знання. Воно є – а як, це покаже подальша аналіза – завершеним кроком визначення і первинною одиницею тематичного визначення.[20]

      Звичайно, не всі пізнавальні судження упредметнення, навіть предикативні й утілені у висловленнях, скеровані цією тенденцією до встановлення «раз і назавжди», до об’єктивного встановлення. СКАЧАТЬ