Все буде добре. Анастасія Нікуліна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ На півголови вищий, з усмішкою на губах, той мав вигляд звичайного сільського хлопця, типового Гекльберрі Фінна, який і по деревах лазить, і курей ганяє, і накапостити може, але разом з тим було в ньому щось магнетичне, що відганяло всі покарання за нароблені збитки. Сашко різко захотів із ним подружитися, стати таким же шибайголовою.

      – Хвацько палицею махав, – похвалив його незнайомець.

      – Я вдома тенісом займаюсь. З палицею ще легше. У нас багато ворон і голубів – є де потренуватись.

      – Тенісом? Удома? – здивувався хлопчина, і раптом його погляд прояснішав. – А-а…

      – Що «а-а…»?

      – Я в Бистриці всіх однолітків знаю, а тебе вперше бачу. Ти з отих.

      – Яких «отих»?

      – Городських.

      Сашко розізлився:

      – Що у вас з тими городськими? Іду вулицею – усі дивляться. А як що скажу, так зразу – городський.

      У відповідь світловолосий розсміявся:

      – Не ображайся. До нас рідко хтось приїжджає, тому кожне нове обличчя – це окрема подія, – хлопець простягнув долоню. – Я Антон.

      Сашко глянув на світловолосого, потім на його руку, потім знову на усміхнене обличчя. Знущається? Та ніби ні… Ну й дивні вони всі тут!

      – Сашко, – потис руку.

      – Ти звідки? – поцікавився Антон, оглядаючи Сашка.

      – Я зі Львова, до бабусі на канікули приїхав.

      – Ого! Неблизька дорога. Уже з кимось подружився?

      Сашко глянув на дівчину, що стояла осторонь, опустивши погляд.

      – Та от, тільки з Катрусею…

      – А ще мене зустрів. А значить, пів-Бистриці ти вже знаєш, – розсміявся Антон. – А ще як познайомлю тебе з Марічкою… Ой! – хлопець стрепенувся. – Зовсім забув, що вона мене чекає! Давай завтра зустрінемось, о дванадцятій, біля ставка!

      – Домовились! – відповів Сашко. – Мені теж треба додому.

      – До завтра! – Антон махнув рукою й помчав вулицею.

      – Сюдою можна вийти до мого дому? – Сашко повернувся до Катрусі, яка заворожено дивилась услід даленіючій постаті Антона. – Чуєш?

      – Що? А, так, можна. Ходімо! – дівчинка швидко пішла вперед, ховаючи розпашіле обличчя.

      – Що це з нею? – пробурмотів Сашко й пішов слідом.

6

      Антон швидко біг вулицею, стискаючи руки в кулаки. Чи дочекалась його Марічка? Ніколи не вгадаєш, що на думці в примхливої дівчинки: могла образитись і піти. Хлопець проминув одну вулицю, другу та вибіг на вигін. Де ж Марічка, вони ніби тут домовлялись зустрітися? Побачивши подругу на гілці грубезної старої аличі, хлопець із полегшенням зітхнув, заліз на дерево та вмостився поруч.

      – Знаєш, із ким я сьогодні познайомився? – обережно звернувся до мовчазної дівчинки.

      – Ну?

      – З новим хлопцем. Він із міста! Сашком звуть! Приїхав недавно!

      – З міста… – недовірливо протягнула Марічка й одразу змінилась СКАЧАТЬ