Все буде добре. Анастасія Нікуліна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Відкинутись на спинку диванчика. Заплющити очі. Пальцями знайти тверду палітурку блокнота під плащем. Глибоко вдихнути й уже вкотре повторити про себе, що це саме те, чого він хотів. Прислухатись до шуму дороги за вікном. І згадати, як усього кілька днів тому принтер ніяк не хотів видавати папір.

2

      – Та ну твій страховий фонд! – стиснув зуби Олександр Шипалко, якого всі знали під іменем Алекс Шипал, та швидким ривком витягнув пожовану декларацію про доходи.

      – Great! Just great![15]

      Листок полетів у кошик, а принтер отримав заслуженого копняка. Півдня роботи коту під хвіст. Він зробив правки в документі до чи після того, як пустив на друк? Там же були уточнення з юридичного відділу… Треба терміново роздрукувати цю бісову декларацію, поки начальство не…

      – Алексе, можна тебе на хвилину? – його гукнули, і чоловік обернувся.

      Джим, голова служби забезпечення. От лайно. Вони в цих великих корпораціях що, думки читають?

      – Так, звичайно, – кивнув Алекс та ще раз копнув принтер. – Зараза!

      Крокуючи слідом за Джимом, чию декларацію нещадно зажувала фірмова техніка від Xerox, чоловік поглядав на світ за величезним панорамним вікном. Сезон дощів добігав кінця, а значить, ще два дні – і можна відпочити. Покинути стерильне лоно офісу й вирушити на природу, під сонце. Маленький гольф-клуб – не бозна-які плани, але Моріс розповідав, що це найкраще тихе місце в радіусі двохсот миль від Нью-Йорка. Люб’язний персонал, зелені газони й незаймана природа. Екологія в чистому її прояві.

      – Заходь. Бос чекає, – Джим відчинив двері кабінету голови правління банку.

      «Що сталося? Невже це через декларацію? Але ж…»

      Поки голова напружено працювала, великі двері вже зачинились, залишивши Алекса наодинці з Чарльзом Еґартом, виконавчим директором фінансового холдингу «Альвеа».

      – Алексе, проходьте, сідайте, – люб’язно запропонував Чарльз, указуючи на крісло перед собою.

      Чоловік нервово глитнув та повільно підійшов до м’якого крісла. Він працював у «Альвеа» понад десять років, однак за весь цей час був лише кілька разів у кабінеті виконавчого директора. І кожен із цих візитів відправляв життя Алекса Шипала в крутий віраж.

      – Сідай, сідай, я не кусаюсь, – усміхнуся Чарльз Еґарт. – Чаю, кави, віскі?

      – Чаю, будь ласка.

      Алекс сів у крісло та дозволив собі розслабитись. Якщо йому пропонують чай – розмова точно не піде про його звільнення. Чашка з паруючим напоєм опинилась на столі, а сам директор сів навпроти свого знервованого підлеглого.

      – Алексе, нагадайте, звідки ви родом?

      – Україна, сер. Це така країна між Польщею та Росією.

      – Так-так, знаю, – сплів руки в замок Чарльз. – Батьківщина Івана Франка, якщо не помиляюсь?

      – Не помиляєтесь, – здивовано погодився Алекс.

      Таке знання рідної культури трохи шокувало його. Він би ще зрозумів Володимира Кличка чи Андрія Шевченка – Чарльз Еґарт дуже цікавився СКАЧАТЬ