Край битого шляху. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      На пошті йому виплатили тридцять чотири злотих. З цими грішми можна якийсь час перебути. Повертаючись, купив по примірникові різних газет і поспішив додому.

      – Рушило! Рушило! – говорив уголос, ковтаючи снігову порошу. – Скінчилося! Почалося!

      Дома перелякав господиню несподіваними окликами.

      – Маційова! Пані Маційова!

      – Що сталося, пане? Що з вами?

      – Все добре, все чудесно! – він закрутив стару довкола себе і потяг її за руку до кімнати.

      – Це мій квартирний борг, – казав Антін, викладаючи гроші перед здивованою господинею, – це на смачний обід, а за ці, будьте ласкаві, купіть у сусідів відро вугілля й оживіть оцю кляту піч.

      Маційова дивилася якийсь час на веселого Антона, потім швидко обернулася і вийшла з кімнати, витираючи брудним фартухом очі.

      Антін сумно поглянув їй услід.

      – Добра подруго бідної моєї юності… – зітхнув він і взявся до газет, його стаття анітрохи не була змінена. Перебіг поглядом заголовки статей в інших газетах. Здивований, схопився з крісла: може, це сниться? Майже в кожному сьогоднішньому номері писали про його статтю! Ні, це не був сон. Він замкнувся у холодній кімнаті, а в газетах друкували відгуки на його статтю, вже точилися суперечки.

      «Громадський голос» схвально відгукнувся про статтю якогось А. Кривди, надруковану в «Раді».

      В «Ділі» була надрукована замітка під заголовком «Сорочка ближча, ніж кожух». Невідомий автор висміював Кривду за його благородний жест полабським слов’янам.

      Польська «Газета поранна» в кількох словах згадала про цікаву і претензійну статтю якогось Кривди.

      Антін стояв серед кімнати розгублений, стривожений. Газета тремтіла в руках.

      «Піти до Владека? – подумав. – Ні, цей нічого не зрозуміє і не допоможе. До Мохнацького! – Але в грудях щось шпигонуло, защеміло. – Ще не пройшло», – прошепотів.

      Саме в цей час Владек лежав на канапі, переглядаючи свіжий номер «Газети поранної».

      – Це ж про Антона! – схопився. – Хіба він тут?

      І що пише?

      Якусь мить Владек був у захопленні. Але одразу ж захоплення минуло. Як це так несподівано Антін стає відомим? Відгомін хвилинної радості за успіхи друга змінився заздрістю. Очевидно, він звідкись прислав статтю, бо що міг би робити у Львові? Але звідки, де він зараз?

      Владек вийшов, щоб купити примірник «Ради» з Антоновою статтею. Прочитав і зайшов до Костельніцького.

      – Як це вам подобається? Газети трублять про Кривду.

      Костельніцький пильно поглянув на Владека і знехотя взяв тижневик. Пробіг очима статтю, зупинився на останньому абзаці. Почав читати ще раз. Потім відклав газету і примружив маленькі очі.

      – А вам як?

      – Правду кажучи, газети мають про що говорити. Це матеріал з його поїздки в Шльонськ. Дивно те, що він тут виступає прихильником СКАЧАТЬ