Край битого шляху. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не перетворення, а тільки вдосконалення суспільного ладу. Вам треба це зрозуміти.

      – Я розумію, – відповів Антін різко. – Ми зміцнюємо існуючий лад.

      – Не зовсім так. Усуваємо вади, здебільшого національного характеру.

      – Збираючи по дорозі крихти зі столу Мосціцького, – додав Антін.

      Інтелігентне обличчя Вербицького спалахнуло рум’янцем обурення.

      – Ну, це вже, знаєте, пасквіль! Ви як хочете, революцією?

      Антін не чекав такого запитання. Але воно само і без Вербицького постало перед ним. У пам’яті зринув образ скривавленого демонстранта. Антін знову почув його передсмертний крик: «Хай живе революція!»

      – Не знаю, – промовив сам до себе. – От якби виступити в пресі, довести, переконати, зупинити каламутний потік…

      Після довгої перерви Антін розкрив папку з сілезькими матеріалами. Перегорнув сторінку, узяв ручку…

      На другий день зайшов до редакції «Діла» зі статтею «Господарі своєї землі». З редактором Антін уже був знайомий. Якось вони з Вербицьким пропонували йому написати репортаж про підготовку до виборів.

      Редактор зустрів Антона ввічливо.

      – Щось актуальне? – спитав, беручи рукопис.

      – Навіть дуже.

      – Тоді зайдіть, прошу вас, десь так через тиждень.

      Завжди в неділю до обіду Антін проводив час зі своїм гімназистом. Багата міщанка готова була віддати що завгодно, аби тільки вивести свого ледачого сина в пани. Антонові було вигідне таке місце. Обіди й непогана плата. Поки знайде роботу.

      У найближчу неділю після розмови з Вербицьким Антін потрапив у халепу. Він вийшов з брами й попрямував було до свого учня, як несподівано побачив біля Волоської церкви великий натовп. Народ збігався, кожний намагався протиснутись досередини, площа заповнювалася. Антін пропхався й побачив: кількох чоловіків оточили молоді хлопці. Один з оточених говорив з відчутним російським акцентом:

      – Я ще раз вас питаю, чого вам треба?

      – А треба, – гукнув хтось йому, – щоб ви, православна московська псявіро, відспівали греко-католицький гімн перед храмом Божим!

      – Отак, – викрикнув інший, – я буду співати, а ви за мною. Починайте: «Бо-о-о-же вели-и-кий, єдини-й, Ру-усь-Украї-ї-ну хра-ни-и…» Ну, чого мовчите, собаки?

      – В морду їх! – почулось з гурту.

      Антін не бачив, хто це сказав, але голос був знайомий.

      Той самий з оточених говорив все ще спокійно:

      – Це якесь хуліганство, господа! Ми знайдемо правосуддя!

      – Правосуддя? Погань московська! – закричали напасники. – Дайте йому правосуддя! – Хтось кинувся до нього і вдарив у лице.

      Кривда прикипів до місця. Це був Вербицький. Антін рвонувся, схопив Вербицького за руку й, викручуючи, повернув до себе.

      – То це ти так виборюєш права для народу, худобо! СКАЧАТЬ