Саламандра (збірник). Стефан Грабинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у переконанні, я водив очима переможця по всіх кутках, починаючи від вікна, і таким чином зміряв поглядом три чверті кімнати, швидко оглянув крісла, сягнув поглядом під стелю, уважно роздивився по стінах – ніде підозрілого сліду, ніде хоч би найменшої ознаки. Раптом, кинувши недбалий погляд у темний закут за дверима, на ту єдину місцину, яку Борута завжди так старанно оминав, я зауважив його. Він стояв на весь зріст, виразною постаттю, трохи, як завжди, згорблений, обернений до мене спиною.

      І тут він саме простягнув руку до шафи та, перекрутивши ключа, відчинив. На хвилю завмер так, задивлений у порожні її нутрощі з рядами вішаків, які вишкірили дерев’яні ікла. Повільно, з холодним спокоєм видобув із кишені щось подібне до мотузки чи шкіряного ремінця і примоцував до одного з вішаків, нижній кінець склав у зашморг і зав’язав. Заки я встиг зорієнтуватися, він вже повис. Тіло, скорчене смертельною судомою, загойдалось і відбилося в люстрі на сусідній стіні. Я побачив у його глибині обличчя повішеника: воно було перекривлене глузливим усміхом і дивилося просто на мене…

      Із криком я зірвався з ліжка і, тремтячи, немов у лихоманці, вистрибнув через вікно на вулицю. Тут, не оглядаючись позад себе, почав бігти серед ночі порожньою бруківкою, поки не ввірвався до якогось ресторану. Оточило мене миттю підозріле товариство підміських шибайголів. Їхня веселість підтримала мене: вони потрібні мені були в ту хвилину. Вони затягли мене до іншої, ще паскуднішої кнайпи, і я пішов з ними, потім до третьої, четвертої і так далі – супроводжував їх скрізь аж до кінця, аж до білого ранку. Тоді, заплітаючи ногами, завернув нарешті до якогось готелю, аби тут заснути кам’яним сном.

      Наступного дня я винайняв веселу сонячну кімнату на околиці міста. До попереднього помешкання не вертався вже ніколи.

      НІЧЛІГ

      [13]

      Коли я повертався із відвідин родини, стрілило мені в голову пішки дійти до найближчої станції. Лагідне літнє надвечір’я неначе запрошувало до мандрівки серед золотих піль стиглого жита і лук, занурених у запахи польових квітів. Та вже десь посередині дороги я почав шкодувати: у повітрі стало якось душно і парко, хмари, які цілий день повзли кудись стороною, раптом збилися докупи і зависли понурою ковдрою над самою головою. Заносилося на бурю.

      Я пришвидшив крок, щоби дістатися до залізничної станції ще до того, як піде дощ, і рушив навпростець через ліс, аби спростити дорогу. Хвилин через п’ятнадцять поспішного маршу плутаними стежками я зрозумів, що мої зусилля даремні, і від бурі таки не втекти.

      Раптово хмари роздер сліпучий зиґзаґ блискавки, і глухе лопотіння сполохало лісову тишу. Дощисько хлюпонув наче з відра.

      Від першого шквалу зливи я сховався у густі зарості, влізши, як у перину, в густі хащі ліщини. Так і перечекав критичний момент.

      Коли дощ трохи втихнув, я покинув свій прихисток і рушив далі. Тепер було чимраз важче йти по розмоклому, СКАЧАТЬ