Кров на снігу ІІ: Ще більше крові. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як на свої габарити. Нехай руде волосся і ластовиння – не найбільш жадане поєднання для успіху в жінок, але мода на такий імідж іде і знову повертається.

      – З того, що, як на мене, ти відповідь Фіннмарка Мікові Джаґґеру.

      – Га?

      – Джеймсу Бонду.

      Він здивовано витріщився на мене.

      – …Пол Маккартні? – спробував я. Ніякої реакції. – «Бітлз». She loves you, yeah, yeah, yeah…

      – Ульфе, ти не мастак співати.

      – Твоя правда.

      Я відчинив дверцята пічки, скупав у попелі вологу ганчірку, а тоді став протирати отриманим засобом лискучі ділянки на дамасковому металі гвинтівки.

      – То чому ти не в літньому таборі?

      – Тато рибалить сайду, ми маємо дочекатись його.

      Щось тут було негаразд, чомусь у нього сіпнувся куточок рота. Я вирішив не розпитувати далі. Я оглянув люфу гвинтівки. Тепер можна було сподіватися, що сонце не гратиме на ній і не викаже мене, коли я наводитиму на них зброю, за їх наближення.

      – Ходімо лишень надвір, – запропонував я.

      Вітер порозганяв мошву й комарів, і ми всілися на сонечку. Олень, помітивши нас, віддалився на безпечнішу відстань. Кнут витяг свій ніж і почав обстругувати ним паличку.

      – Ульфе?

      – Тобі немає потреби називати моє ім’я щоразу, коли ти хочеш запитати що-небудь.

      – Гаразд. Але, Ульфе…

      – Що?

      – Ти нап’єшся п’яний, коли я піду?

      – Ні, – збрехав я.

      – Це добре.

      – Ти непокоїшся про мене?

      – Я просто подумав: прикро буде, якщо тобі, зрештою, випаде…

      – …горіти у пеклі?

      Він засміявся. Потім підніс обстругану паличку вгору і почав насвистувати крізь зуби.

      – Ульфе?

      – Що? – втомлено зітхнув я.

      – Ти пограбував банк?

      – З якого дива тобі таке спало на думку?

      – У тебе з собою така купа грошей…

      Я витяг свої цигарки. Покрутив пачку в руках.

      – Коли подорожуєш, не знаєш, скільки знадобиться грошей. А чекової книжки у мене немає.

      – А пістолет у кишені твого піджака?

      Я уважно подивився на нього, намагаючись закурити сигарету, але вітер загасив сірника. Отже хлопчисько обшукав мій піджак, перш ніж розбудити мене тоді, в церкві.

      – Коли не маєш чекової книжки і тягаєш за собою купу готівки, мусиш дбати про свою безпеку.

      – Ульфе?

      – Що?

      – Ти не дуже добре подбав про свою безпеку, коли заснув на вівтарі.

      Я засміявся.

      – Що буде з цієї палички?

      – Румпель, – відказав він і знову взявся до стругання.

      Коли хлопчик пішов, стало набагато спокійніше. Поза сумнівом. Але я не заперечував би, якби він залишився трохи більше часу. Бо, мушу визнати, він певною мірою розважив мене.

      Я сидів і куняв. Ледь-ледь розклепивши повіки, я бачив, СКАЧАТЬ