Кров на снігу ІІ: Ще більше крові. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та-ак… Але якщо ти приєднаєшся до напряму Люнґе.

      – То є ще більше напрямів?

      – Є напрям первістків Алти, і люнбергійців у Південному Тромсе, і старих лестадіанців в Америці, і…

      – Але ті всі горітимуть у пеклі?

      – Дідусь каже, що горітимуть.

      – Схоже, в раю не буде аж надто тісно. Ти замислювався про те, що сталось би, якби ми з тобою помінялися дідусями? Тоді ти був би атеїстом, а я – лестадіанцем. І тоді саме ти горів би у пеклі.

      – Можливо. Та на щастя, Ульфе, горіти судилося тобі.

      Я зітхнув. Щось таке відчувалось у тутешньому довкіллі, начебто нічого тут не могло трапитися. Так, наче цілковита незмінність становила природну рису цього краю.

      – Ульфе?

      – Що?

      – Тобі бракує твого батька?

      – Ні.

      Кнут завмер.

      – Він не був хорошим?

      – Гадаю, що був. Але в дитинстві ми добре вміємо забувати.

      – Хіба таке дозволяється? – запитав він тихо. – Не тужити за батьком?

      Я подивився на нього.

      – Гадаю, так, – позіхнув я.

      Плече мені боліло. Треба було випити.

      – Ульфе, ти справді один-однісінький? У тебе що, геть нікого немає?

      Я на мить замислився. Мені справді давно слід було обміркувати моє становище. Боже милостивий…

      Я заперечно похитав головою.

      – А вгадай лишень, Ульфе, про кого я думаю.

      – Про своїх батька і дідуся?

      – Ні, – заперечив він. – Я думаю про Рістьїнне.

      Я не став питати, в який спосіб я мав про таке здогадатися. Мій язик здавався мені пересохлою губкою; але випити я зможу не раніше, ніж хлопчисько вибалакається і піде геть. Він навіть приніс мені решту з витрачених грошей.

      – То хто така Рістьїнне?

      – Їй п’ять років. У неї довге золотаве волосся. Вона зараз у літньому таборі в Каутокейно. Ми теж мали туди поїхати.

      – Що то за табір?

      – Просто табір.

      – А що ви там робите?

      – Ми, діти, бавимося. Тобто коли немає зібрань чи проповідей. Але тепер Роґер запитає Рістьїнне, чи хоче вона бути його дівчиною. А тоді вони, можливо, цілуватимуться.

      – То цілуватись не гріх?

      Кнут схилив голову набік. Примружив одне око.

      – Не знаю. Коли вона їхала, я сказав їй, що я її кохаю.

      – Отак просто сказав, що кохаєш?

      – Так.

      Він нахилився вперед і, втупившись удалечінь, промовив хрипкуватим голосом:

      – Рістьїнне, я кохаю тебе.

      Потім знову подивився на мене.

      – Я зле вчинив?

      Я усміхнувся.

      – Насправді ні. А вона тобі що на це?

      – «Он як…»

      – Вона сказала: «Он як…»?

      – Так. Ульфе, що це означає?

      – Та СКАЧАТЬ