Не накидайтеся на зефір! Солодка формула успіху. Хоаким де Посада

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на потім зефір, успішніші за тих, хто його швидко з’їдає.

      – Так, я хочу знати, чи це і є секретом вашого успіху та моїх, як їх – обмежених можливостей самореалізації.

      – Обмежених можливостей самореалізації. Яке вдале визначення. Тепер я розумію, чому ти так легко розгадуєш ті кросворди, поки чекаєш на мене.

      – Дякую, містере П. Я завжди гарно вправлявся зі словами. Хоча мені не так часто випадає нагода користуватися ними.

      – Тобі до снаги змінити це, Артуре, і я покажу тобі як. Та спершу згадаємо твоє зефірне минуле. Почнімо зі старших класів. На якій машині ти їздив?

      – Не повірите, містере П, – у мене була найкрутіша машина! Це був кабріолет «Шевроле Корвет» вишневого кольору, гарантований магніт для краль.

      Мені навіть випало покатати на ньому королеву випускного балу.

      – То ти саме для цього купив його?

      – Щоб приваблювати гарячих крихіток? Аякже! І це спрацьовувало, маю сказати. Мій чорний записник був забитий їхніми іменами від першої до останньої букви алфавіту – від Анжеліки до Яни.

      – Вірю. А звідки ти взяв гроші на машину? Це був подарунок?

      – Ні. На початковий платіж я витратив гроші, які мені дали на святкування шістнадцятиріччя. Потім мені довелося влаштуватися на одну роботу, щоб виплачувати щомісячні внески та страховку, і на ще одну – щоб вистачало грошей на всіх дівчат, які хотіли зустрічатися зі мною. А коли машина ламалася, я опинявся у справжній халепі. Доводилось благати босів про понаднормові години, щоб встигнути полагодити автівку до вихідних. У кишенях у мене майже завжди вітер свистів.

      – Той твій «Корвет» був ще тим зефіром, правильно я зрозумів?

      – Га? Чим? Точно… Це була річ, що забезпечувала миттєву насолоду, еге ж? Мені негайно потрібна була найкраща машина і найгарніші дівчата. Однак все це вже давно минуло. Сьогодні в мене взагалі немає ніякої автівки – я сиджу за кермом вашої, – а жодна шикарна жінка не зацікавиться хлопцем, який мусить носити водійський картуз. Це пригнічує, містере П. Але невже є старшокласники, байдужі до швидких автівок і гарячих подружок? Невже вам цього не хотілося?

      – Звісно, хотілося, Артуре. У старшій школі я завжди заздрив таким хлопцям, як ти. Знаєш, яка в мене тоді була машина? Десятирічний «Морріс Оксфорд». Це був найдешевший транспортний засіб, який я міг знайти, – фактично, він коштував мені триста п’ятдесят доларів. На ньому я їздив на роботу й у школу, навіть іноді возив на побачення дівчат, яким подобався. Ні моя автівка, ні я не були, як ти висловився, «магнітами для краль», але я вирішив збирати гроші на коледж. Я був переконаний, що освіта – це шлях до всіх чудових речей, яких я прагнув від життя. Я не їв зефіру, і поглянь, що я отримав натомість.

      – Майже гору зефіру, містере П. Включно з кількома надзвичайно апетитними на вигляд пастилками жіночої статі, м’якенькими та пухкенькими у всіх потрібних місцях. Тобто коли ви були неодружені.

      – Так, Артуре, ти маєш рацію, – сказав, усміхнувшись, Джонатан, – СКАЧАТЬ