Не накидайтеся на зефір! Солодка формула успіху. Хоаким де Посада
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Не накидайтеся на зефір! Солодка формула успіху - Хоаким де Посада страница 3

СКАЧАТЬ ви з’їли зефір?

      – Ні, але я був близький до цього разів десять. Одного разу навіть лизнув. Мені здавалося, що я помру, якщо не проковтну той зефір. Я намагався співати, танцювати – робив усе, що спадало на думку, щоб лишень відволіктися, – і після годин очікування (як мені здалося) вимоглива жінка нарешті повернулася.

      – І вона дала вам… другий зефір?

      – Саме так. То були дві найсмачніші зефірні пастилки, які я коли-небудь куштував.

      – А в чому була мета експерименту? Вам розповіли?

      – Тоді ні. Я дізнався про неї лише багато років по тому.

      Ті самі дослідники зібрали всіх дітей-учасників зефірного експерименту, кого змогли – здається, нас було близько шестисот, – і попросили батьків оцінити нас за низкою навичок і рис характеру.

      – І що батьки розповіли про вас?

      – Нічого. Вони так і не отримали анкети. На той час мені було чотирнадцять років, і ми декілька разів переїжджали. Однак науковці знайшли близько ста «зефірних родин» і отримали доволі неочікувані результати.

      Виявилося, що діти, які не з’їли зефір – і навіть ті, кому вдалося протриматися довше за інших, – краще вчились у школі, мали кращі стосунки з оточенням і були здатні впоратися зі стресовою ситуацією краще за дітей, які проковтнули свій зефір, щойно дорослий вийшов із кімнати. Ті, хто зміг встояти перед зефіром, виявилися значно успішнішими за тих, хто одразу з’їв його.

      – Що ж, це справді схоже на вас, – сказав Артур, – але я все одно не збагну, як те, що ви не накинулись на зефір у чотири роки, зробило з вас інтернет-видавця з мільярдними статками у сорок років?

      – Безпосереднього впливу, звісно, це не мало. Проте здатність із власної волі відкладати винагороду на пізніший термін є переконливим провісником успіху.

      – Але чому?

      – Повернімося до зауваження, яке я зробив, побачивши, як ти їси «Біґ-Мак». Хіба не ти казав сьогодні вранці, що Есперанса обіцяє притримати для тебе чудову паелью на ланч?

      – Насправді вона обіцяла мені найкращу порцію, де найбільше langosta,[6] але я не повинен був про це розповідати.

      – І що ти робив за півгодини до того, як вона подала б тобі найкращу в місті паелью?

      – Їв «Біґ-Мак» – тобто їв зефір! Зрозумів. Я не зміг дочекатися ланчу та зіпсував апетит тим, що можна купити будь-коли.

      – Саме так. Ти обрав негайне задоволення замість того, щоб почекати на те, чого дійсно хотів.

      – Оце так! Ваша правда, містере П.[7] Та я все одно не збагну повної картини. Чи все-таки поїдання й утримання від зефіру пов’язане з тим фактом, що ви сидите на задньому сидінні автівки й відпочиваєте, а я тут кермую?

      – Так, Артуре, це й визначає всі відмінності у світі. Завтра я поясню докладніше, коли ти о дев’ятій повезеш мене в місто. Ми вже вдома, і я налаштований насолодитися неймовірно смачним ланчем. А в тебе які плани?

      – Уникати СКАЧАТЬ



<p>6</p>

Langosta (ісп.) – м’ясо омара.

<p>7</p>

Звичка називати боса, викладача, колегу за першою літерою прізвища є досить поширеною в Америці та зазвичай свідчить про неформальний характер стосунків між людьми, які давно й добре знайомі.