Тарас. Повернення. Олександр Денисенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сну, і глухо роззиралися довкіл, не бачачи нічого, крім стін, не відчуваючи нічого, окрім примусу й наказу. Їх було примушено вдягатися в зимову форму часів Хівинського походу, і це було нестерпно в мангистауську спеку й особливо обридливо вдосвіта.

      Двері казарми відчинилися, і троє солдатів – Пастушок, дядька й Тапашов – поперли паки з шинелями, шароварами, чорними в’язаними шапками-масками на всю голову з прорізами для очей, з червоними сукняними клаптями на носах. Одна така була насунута на дядьків писок.

      – Вставай, братва! – кричав дядька, тягнучи уніформу першим крізь довгий прохід між нарами до бочок із сіном та столу із залишками їжі й питва. – Пора вдіваться! До нас єнєрал приєзжають!

      Пастушок, проходячи повз огрядного Тапашова, кинув йому найбільшу шапку-маску.

      Тапашов важко крекнув:

      – Ми в цьому Хиви просвистали!.. А шоб їм чорне було!

      – Отставить ропот! – не вгамовувався дядька. – В етой муніції будем весь день пустиньой шмагать, шоб маски к роже пристали! – Він дотягнув свою паку з уніформами до великої бочки, жбурнув на дно, стягнув шапку-маску і розреготавсь, уже похмелений і веселий.

      – Да пошёл ты! – кинув молодий і задиристий, як півник, солдат.

      – Хавало закрой! – докинув інший, цибатий і сухий, як бадилина.

      – Дуракам в масках красивее! – пожартував Нагаєв, унтер-офіцер із казахських вихрестів. Жилавий і сухий, різкими рухами він був схожий на вузлуватий батіг, і його боялися.

      Тому дядька не звернув уваги на Нагаєва. Цибатого він теж не зачепив, бо той був другом Нагаєва. Дядька накинувся на наймолодшого.

      – Ей! Нєуваженіє к мундіру? – підступив до молодого ближче, хрюкнув йому під носа, як свиня, і пригрозив: – В карцер захотєл?!

      Молодик виставив уперед груди, як справжнісінький півень, але дядька пхнув його до нар пузом, аж підплигував:

      – Із-за такіх, как ти, я по гривєнніку за каждово буду імєть! – він тішився і біснувався. А довкола нього, чуючи сварку, немов завелися й пробудилися всі.

      – Ах ти, морда продажная! – визвірився молодий солдат і дав щиглика дядькові по носі.

      Дядька аж присів. А тоді відвів назад руку, щоб ударити й одразу повалився на долівку. Нагаєв викрутив йому руку і пригнув дядьку вниз. Дядька закрутився, як тарган, зажалівся і забекав.

      – Е-е-е! Тіхо-тіхо! Ти же унтер! – визвірився на Нагаєва, і той попустив.

      Дядька вирвався і побіг проходом поміж нарами до виходу, закриваючи голову руками, на яку з усіх кінців казарми полетіли чоботи, валянки, качани з ріпи й олов’яні полумиски.

      – Осторожнєй, падліци! Ви ж перві начали!

      Ні з того ні з сього солдати загиготіли, розсмішені вигуками дядьки.

      А коли той, тікаючи з казарми, перечепився об брудну ногу колодника, казарма вибухла реготом.

      За хвилю регіт ущух і всі знову зосереджено засопли, розбираючись у строях двадцятирічної давнини. Пастушок схопив маску за червоний клапоть, що прикривав отвір СКАЧАТЬ