Тарас. Повернення. Олександр Денисенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поручника обличчя.

      – Тягни, дурню! Уб’ють же ж! – зіпнув дядька, вигинаючи носок Кампіоні до землі.

      Кампіоні засичав:

      – У тебя ещё секунда!!!

      Шевченко заперечливо хитнув головою, заплющив очі.

      Пролунав постріл… і Тарас укляк, наче вріс у землю. Повіки затремтіли, і він побачив, як до плацу з клубів туману скаче вершник із довгим кавалерійським пістолетом у руці, яким щойно вистрілив угору. То був капітан Єгор Михайлович Косарєв. У червоній бурці, з широкими виступами на плечах, його погруддя на сірій кониці мало вигляд монументальний. Шкапина під шпорами двічі звелася дибки і заходи́ла на задніх, як у цирку. А сам капітан з непроникно-бундючним виразом, обрамленим пихатими бакенбардами, байдужно позіхнув, розчепірюючи на плац, море і форт удалині велику пащеку.

      – Отставить, поручик! – наказав Косарєв.

      «Що лишень не зродиться в царській армії!» – майнуло Шевченкові. Він не любив Косарєва, але його інколи потішала театральність і надмірна поза капітана. Поряд Бурков, по-братськи ризикуючи собою, підтримував його за плече. А переляканий дядька давав драла п’ятами краєчком морської хвилі.

      Кампіоні опустив і пуфер, і задерту ногу і якось боком, як ображений хлопчисько, почухрав жалітися до капітана.

      – Господин капитан! Так я ведь Мешкову проиграл папину ло…

      Лиш підійшовши, поручник усвідомив, що Косарєв сидить верхи на його кобилі.

      – …Лошадь?… – загримів Косарєв розробленим на муштруваннях командним голосом. – Твоя клячонка теперь уж моя! И на носок ты аккурат со мной теперь играть должон!

      І капітан так голосно зареготав, що пересилив коняче іржання.

      Кампіоні схопив коняку за вузду і спитав розчавлено:

      – Как это?

      – Ха-ха! – зареготався ще дужче капітан, а кобила під ним забила копитами, обсипаючи свого колишнього господаря колотями з жорстви і піску. – А?! Как я тебя угрел, Кампиони, да-сь?!.. По самое не хочу!

      – За что? – ще тихіше пролопотів поручник.

      – За жадность твою!.. Мешков напился и под утро рухнул со стаканом на пару. Так что твоя Галюцина отныне моя!

      – Как ваша? У неё ж под вашим благородием морду свело!

      Косарєв торжествував і ще більше набрався пихи, і ще вище звівся у стременах.

      – И сколько теперь мне стакан на носке нужно продержать, чтоб всё назад вернуть?

      – Минуту и двадцать секунд! – тріумфуючи, зареготав, як грім, капітан. – И тебе не сдюжить! Ибо ты у нас неуравновешенный!

      Кампіоні нервово заялозив долонями по кобилячій морді й ображено скрикнув:

      – А тыща моя тоже ваша?

      Цього разу настала черга розтривожитися Косарєву.

      – Какая тыща? Ты что, ещё и тысячу Мешкову проиграл?

      – Да!

      – Вот Мешков прохвост! Он ещё и тыщу у тебя выиграл!.. Ну ничё, до фрунта ещё час! СКАЧАТЬ