Адеман. Орбітальне фентезі. Олівія Глейс

Чтение книги онлайн.

      Оповідь не закінчувалась – обривалась. Та рука, що писала, робила це впевнено і не для себе. Усі історії приходять, щоб у них вірили.

      Очевидно існує хтось, кого поєднує зі мною одна і та ж вулиця. Куди ж ти мене заведеш.. До якої межі.. Де ти, жива людино, яка розкопала цей архівний мотлох?

      Рибою об лід билося зусилля віднайти у тексті хоча б крихітний натяк на те, що зараз відбувається. Результат нульовий. Жодних відповідей чи підказок. Прогнозування відсотків на позитивне вирішення моєї проблеми взагалі недоречне. Ситуація безнадійна, пане професоре.

      У світі стін десь мало існувати сонце. Джерело, яке не дозволяє збожеволіти і здичавіти.

      «Почати» – жирна назва книги із незайманими сторінками. Я знайшов її між запилених хронік на верхній полиці майже під стелею читальні. Наступного дня на обідньому столі з’явилась.. авторучка. Я довго реготав. Я.. розучився писати.

      Наповнена прозорими бульбашками, вона залишала чорнильні сліди. Ось чого тобі від мене треба, дідько.. Давай познайомимось.. Я.., хто тепер я?

      Він не йшов на контакт: словесні ридання, прокльони, подяки і різного роду прохання зникали безслідно разом з брудним посудом. Ігнор тривав якийсь час.. Перша записка складалася всього лиш з одного речення: «Пиши – будеш вільний».

      Щоб звільнитися, я був готовий на все. Та не розумів, про що писати. Знову прийшла коротка відповідь: «Твоєї пам’яті час не краде»

      Наглядач чекав від мене сповіді. Спогади.. У мене не залишилось більшого.

      Я склеїв їх із уривків нікчемних просвітлень. Я нічого не додав і не придумав. Мені більше нічого додати. Відпусти, як обіцяв.»

      Лихий вісник

      Рідколісся змінилось неприглядним скельним краєм. На зміну прохолодним тіням прийшов сланцевий пил і кам’яне бездоріжжя..

      По обіді гладкі камінні брили сильно нагрівалися. У ландшафт не вписувалися новонасаджені між більшими плитами лунки-курильні і глинисті калюжі, що ось-ось готувалися закипіти. Життя лиш недавно утекло із цієї кам’яної сковорідки, залишивши по собі скаліченої форми повзучі стебла, трухляві обрубки коренів та згустки сірого попелу. Де-не-де визирали скелетні решки гірських хижаків і сліди моноколіс.

      Гірська тропа вивела дівчину на пологе плато. Тиха безодня унизу озивалася відлунням СКАЧАТЬ