Адеман. Орбітальне фентезі. Олівія Глейс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ звуками автомобільних гальм. Хтось скрикнув, хтось упав. У синьому світлі вузькооких фар я спостерігав, як починає припускати у швидкості і силі зимовий дощ, бачив жіночий силует, розіп’ятий на бруківці і шапку, бачив спалах прикритої запальнички у чоловічих руках і невдалі спроби кілька разів прикурити. Глухий звук зачинених дверцят, моторне ревіння і котячий вереск..

      Жителі сусідніх будинків? Випадкові перехожі і запізнілі коханці – де ви усі? Я дивився на дорогу, мене не бачили. Заросле щетиною обличчя, мокре від дощу, було мені маскою. Потім був короткий спалах. У голові, зі споду спогадів. Кудись усе попливло, закружляло у мокрому сплетінні світла і тіні, реального і минулого, і знову, мов з-за хмар, виринув далекий образ, який я давно колись прогнав від себе…

      Холод і сирість – союзники нічних рвачів, які під виглядом карет із хрестиками вивозять і утилізують недолюдей, мов сміття. Навіть у думки пробрався зимовий вітер із дощем, а сирість проймала до самих кісток…

      Ні тоді, ні зараз не можу зрозуміти мотивацію свого вчинку. Можливо, безумство перекисної відьми було заразним, або ж місяць тоді був уповні… Зате пам’ять не затерла жодного епізоду:

      – Ти не змерз, тат? – питав дитячий, але вихолощений голос, що винирнув із калюжі. – Хочеш, я позичу тобі свої рукавиці з ведмедиками?

      – Не турбуйся, Солько, у мене теплий шалик, – як ні в чому, відповідав я і намотував відьмацький хомут на холодні загрубілі долоні.

      – Це змія! Скинь її, скинь! Чуєш мене! – дитячий крик розчинився у шумі автомобільного двигуна, і загойдались електричні ліхтарі.

      Я не послухався, вибіг із тіні і зупинився проти «звіра» без номерних знаків, уявляючи, як швидко і безжально змете мене або його..

      Коли я розплющив очі, дива не сталося. Я багато разів шукав смерть у жіночому образі, а вона лиш реготала в лице. Може, не був переконливим? І знову отак – ніяк. Ось справжня вона піднімається повільно із незграбністю, властивою її віку. Живуче стерво і набридливе. Пливе, як качур, у моєму напрямку.. Треба було тікати. Потім з’явився він.. – щойно припаркувався на узбіччі. Не заглушивши мотору, вийшов із машини, щоб відчинити пасажирські дверцята. Здавалось, мене ігнорували. Начебто нічого не сталося, або увесь цей фарс мені п’яному наснився чи привидівся.

      Князь зі своєю ватагою пережовують подібні фантазії сотні разів. Чимало реальних подій із репертуару рвачів щодня чи щоночі обростають кудлатими оздобами на відігріві у головного «інквізитора». У мою ніхто б не повірив. Просто висміяли б, а самого затаврували, як невиправного галюника.

      Тоді мені дуже хотілося бути не єдиним глядачем цієї бездарної і безглуздої комедійної п’єси, щоб довіряти своїм відчуттям, щоб вірити самому собі. Однак моїм спільником і свідком, і другом, і ворогом залишався тільки дощ, який намірився вигнати мене із власної одежі.

СКАЧАТЬ