Адеман. Орбітальне фентезі. Олівія Глейс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ освітити деталі, які були колись нікчемними домислами. Я дивився на предмет і не помічав його рухомої тіні, бачив явище, але не послідовність подій, аналізував ситуацію, ігноруючи дрібні подробиці.

      Там, в іншому світі, мала щебетуха, не знаючи усіх премудрих дорослих речей, ледь навчившись складати речення, зуміла без остраху осмислити знакову мову істоти, що вилізла бозна з якої нори. Очевидно, щоб заговорити із подібним «гомом», слід таки вимкнути опіреного самодура.

      Аби приручити невловимого із читальні, я перестав настирливо шукати зустрічі із ним. Він не вилізе на зухвалий свист і не прийде на «кис-кис». Якщо потрібна причина: я захворію і сконаю. План нехитрий передбачав бездоганну акторську гру. Мене замкнули, але ще не заморили голодом. Значить, моя бульбашка когось ще розважає своїм переливом. Гра стала мірилом крайнього безумства: не вставати з ліжка, домогтись поверхневого дихання і сповільнити серцебиття, і так, щоб не втрачати зв’язку із реальністю.

      Під кінець ночі, майже над ранок і уперше за весь час мого перебування у гумовій в’язниці, він виявив себе тихим шовковим шелестом.

      Я відчув присутність віддаленого спостереження дистанційно, перебуваючи радше під стелею, ніж у ліжку. Я не міг опиратися вічність: треба було повертатись, щоб розігнати кров у кінцівках і змусити себе зробити видимий вдох. У слабкому блакитному ореолі вчувалося чиєсь дихання. Те, що я побачив у сутінках темної кімнати, вразило мене не більше, ніж я його.

      Поруч зі мною сиділа на задніх лапах і мружила очі домашня мурка. Я б не злякався, якби її погляд не упіймав мого розчарування. Значить, відносно звичайна.. Трохи сумнівався, чи вона мені не ввижається..

      Із сухого горла зірвалося лише незв’язне хрипіння – біль в скронях, і я почувся насправді хворим. Кіт дивився довгим немигаючим поглядом, чи то вивчаючи, чи то докоряючи, чи може просто беззвучно сміявся.

      – Жалієш його? – крякнуло щось знизу, чим кинуло мене у непідробний жар. – Повертайся у свій день. Бездарна ця п’єса, матусю..

      Навіть опираючись на подушку, мій світ похитнувся і зірвався кудись у бездонне провалля. Я не сподівався, що їх буде двоє. Власник голосу сидів і погойдувався на низькому ослінчику за два метри від мене, голосно хихотів та злорадно кривлявся. Маленький, потворний карлик, ростом не вищий, ніж великий собака. А кіт-матуся навіть не ворухнувся. Невідривно вивчав мою реакцію, ні на мить не зводячи свого зміїного погляду. Неприкрита лисина коротуна збоку пушилася острівком, задовгий, лискучий від поту ніс роздувався від угарного сміху, а вуха стовбурчились, як у кота-сфінкса.. Його тішив мій спантеличений вигляд.

      – Вистава.. – лайно, я визнаю, – я не пізнавав власного голосу і навіть того нахабства, що нашвидкоруч устигло в мені дозріти.

      – Ще б дрібку і ви загнулися, перегравши самого себе. Водички не бажаєте? – скоромовкою хихотів гном, протягуючи трипалою блідою рукою питво, з вигляду – воду.

СКАЧАТЬ