Оповідь Служниці. Марґарет Етвуд

Чтение книги онлайн.

      Фігура, червона з білими крилами навколо обличчя, схожа на мою, непоказна жінка з кошиком іде до мене цегляним тротуаром. Коли опиняється поруч, ми вдивляємося одна одній в обличчя, у ці білі тунелі з тканини, що закривають нас. Вона саме та.

      – Благословенний плід[6], – вітається зі мною жінка усталеними поміж нас словами.

      – Хай відкриє Господь, – як годиться, відповідаю я. Ми розвертаємося і крокуємо разом повз великі будинки до центральної частини міста. Нам не можна ходити туди інакше, як парами. Це мало б захищати нас, хоча сама ця ідея абсурдна – ми вже достатньо захищені. Правда в тому, що вона шпигує за мною, так само, як і я за нею. Якщо хоч одна з нас вислизне завдяки чомусь, пов’язаному з нашими щоденними прогулянками, другу визнають у цьому винною.

      Ця жінка стала моєю партнеркою два тижні тому. Не знаю, що сталося з попередньою. Одного дня вона просто не прийшла, а замість неї була ця. Про такі речі не питають, бо відповіді, зазвичай, не ті, які хочеться чути. Усе одно відповіді не було б.

      Вона трохи повніша за мене. У неї карі очі. Її звати Гленова. І це все, що я про неї знаю. Її голова опущена, руки в червоних рукавичках складені спереду, кроки стримані, маленькі, чимчикує, наче циркова свинка на задніх лапах. Під час цих прогулянок вона не сказала жодного неправедного слова, утім, як і я. Вона може бути справжньою вірянкою, Служницею не лише за назвою. Не можна ризикувати.

      – Чула, війна йде добре, – каже вона.

      – Господові слава, – відповідаю я.

      – Він послав нам хорошу погоду.

      – І я радо її приймаю.

      – Відучора нові бунтівники потерпіли поразку.

      – Господові слава, – кажу я. Не питаю, звідки вона знає. – Хто такі?

      – Баптисти. У них була твердиня у Синіх Пагорбах. Їх викурили звідти.

      – Господові СКАЧАТЬ