На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ певен, що війни не було б, – утручаюсь я, – та для цього треба, щоб він її не хотів.

      – Ну, хай не він сам-один, а ще двадцять чи тридцять чоловік у всьому світі сказали б «ні», тоді війни не було б?

      – Напевне, – погоджуюсь я, – тільки саме оті люди й захотіли війни.

      – Комедія, коли добре помізкувати, – веде далі Кроп. – Ми опинились тут, щоб боронити нашу батьківщину. Але французи теж тут і теж боронять свою батьківщину. На чиєму ж боці правда?

      – Мабуть, на обох, – відповідаю я, хоч і сам у це не вірю.

      – Ну, гаразд, – каже Альберт, і я по очах бачу, що він надумав загнати мене на слизьке, – але наші вчителі, і пастори, і газети запевняють, ніби правда – наша, і треба сподіватися, що так воно і є; але французькі вчителі, і пастори, і газети й собі запевняють, ніби правда на їхньому боці. Кому ж вірити?

      – Цього я не знаю, – відказую я. – У всякому разі, війна триває, і щомісяця нові країни втягуються в неї.

      Вертається Тьяден. І досі ще збуджений, він негайно втручається в розмову; тепер його цікавить, як, власне, виникають війни.

      – Здебільшого через те, що якась країна тяжко скривдила іншу, – впевнено пояснює Альберт.

      Тьяден прикидається, ніби не розуміє.

      – Якась країна? Щось я не збагну. Хіба гора в Німеччині може скривдити гору у Франції? Або річка, або ліс, або поле?

      – Ти справді такий бовдур чи тільки прикидаєшся? – сердиться Кроп. – Я ж не те хотів сказати. Якийсь народ скривдить інший…

      – Тоді мені нема чого тут робити, – каже Тьяден, – мене ніхто не кривдив.

      – Хіба тобі поясниш! – дратується Альберт. – Річ же не в такому сільському телепневі, як ти.

      – Тоді й поготів мені треба додому вертатися, – наполягає на своєму Тьяден, і всі регочуть.

      – Ой хлопче, йдеться ж про весь народ, про державу! – вигукує Мюллер.

      – Державу, державу! – Тьяден хитро мружиться і ляскає пальцями. – Польові жандарми, поліція, податки – оце ваша держава. Коли ти саме її маєш на думці, то красно дякую!

      – Правильно! – вигукує Кач. – Ти, Тьядене, уперше сказав щось слушне. Держава й батьківщина – це таки справді не одне й те саме.

      – Але ж їх не розділити, – міркує Кроп, – батьківщини без держави немає.

      – Та певне, але подумай: ми майже всі – прості люди. І у Франції більшість населення теж робітники, ремісники, дрібні службовці. Навіщо якомусь французькому слюсареві чи шевцеві нападати на нас? Ні, це все вигадують уряди. Я зроду не бачив жодного француза, поки не опинився тут, більшість французів так само не бачили нас. Їх теж ніхто не питає, як і нас.

      – А чого ж ми тоді воюємо? – дивується Тьяден.

      Кач знизує плечима.

      – Бо є люди, що мають з війни користь.

      – Еге, тільки не я, – посміхається Тьяден.

      – Авжеж, не ти і з нас теж ніхто.

      – А хто ж тоді? – допитується Тьяден. – Кайзерові вона теж ні до чого. Адже він має все, що йому потрібне.

      – Не СКАЧАТЬ