Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли добігав кінця другий термін у «Höegh Autoliners», Грозан успішно пройшов медогляд і міг без проблем продовжити контракт. 2011-го «Höegh Trotter», на якому він плавав під командуванням капітана Сольберґа, порізали на металобрухт, а сам Сольберґ вийшов на пенсію. Арсен іще тоді, 2010-го, розумів: якби залишився, то, майже напевно, за рік отримав би під своє командування один із найновіших Höegh’івських ролкерів. Утім, спостерігаючи, як Маркові спроби знайти взірець для власної поведінки розбиваються об Вікторові черствість і байдужість, старий моряк вирішив повернутися.

      Після смерті Бібі Арсен продав їхню квартиру та переїхав жити до сина та невістки. За виручені з продажу житла та накопичені впродовж роботи на норвежців гроші сім’я купила нову чотирикімнатну квартиру в центрі Рівного, куди й перебралася минулого літа.

      Арсен не жалкував. Ні за чим.

      Хіба що було трохи гірко усвідомлювати, що він, не вагаючись, зрікся кар’єри заради онука, а Марк – попри все – любив батька більше за нього.

      4

      Марка тіпало всю дорогу до школи. У роті стояв гіркий присмак, наче слова, що так невчасно зірвалися з язика за сніданком, були вимащені гірчицею із димедролом. Сльози олов’яною поволокою застилали очі. Він не плакав, ні, почувався радше розгубленим, однак предмети у полі зору поставали розмазаними, ніби в тумані.

      Уже на шкільному ґанку хлопець згадав, що першого уроку немає, і здригнувся від спалаху роздратування, короткого, мовби виблиск металу, і водночас достатньо сильного, щоб усвідомити, що нічого подібного раніше не відчував. Тепер доведеться невідь-де тинятися аж годину. Втім, злість швидко минула. На кілька секунд він застиг у нерішучості (від думки про те, щоб піти додому, під серцем засмоктало), потому, склавши руки на грудях, розвернувся спиною до школи. І тоді зауважив: усі, хто піднімався ґанком, кидали на нього скоса насторожені погляди й старанно обходили стороною. Це було особливо помітно, бо Марк стовбичив за крок від дверей.

      Іще гірше за сторожкі погляди дошкуляло перешіптування. Попід будівлею 15-ї школи – і з боку Пластової, і з боку Пушкіна – вишикувалось зо два десятки машин, до входу неперервним потоком стікалися учні, проте звуки затихали, вичахали під ґанком, як мов їх глушили невидимим силовим полем. До Марка долітав лише жовчний шепіт, із якого було годі вирізнити слово. Хлопець нервовим жестом поправив окуляри й почав дивитися поверх голів. Зачепився поглядом за ватагу семикласників, які, штовхаючись і регочучи, перетинали перехрестя, проте вони затихли, щойно побачили, що Марк на них дивиться.

      Зрештою Марк спустився зі шкільного ґанку та зайшов за клумбу, краєм ока спостерігаючи, як його проводжають очима. Зупинився, все ще не знаючи, як бути. У животі бурчало – він не встиг поїсти, – ступні помалу пробирало холодом (до школи від їхнього будинку менш як п’ятсот метрів, тож Яна, коли не було дощу, дозволяла Маркові піти на уроки в кедах).

      Зателенькав СКАЧАТЬ