Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І це без преміальних. Невдовзі про це було відомо Лесі, а від Лесі – всьому 8-А. Ніхто із класу не міг збагнути, що такого може робити людина в Рівному – звичайна людина, із плоті та крові, не програміст і не бандит, – щоб заробляти тридцять шість тисяч гривень на місяць. Таким чином частина таємничої Вікторової аури ніби передалася його синові, й відтоді Марка Грозана не займали, згадуючи про новачка лише під час контрольних робіт.

      За невеликим винятком. Позаминулої середи, 17 лютого, на якийсь час про Марка заговорила вся школа. Це сталося після раптової смерті десятикласника Тохи Шпакевича.

      Сьомим уроком тієї середи була фізкультура. Марк чергував, тому затримався, наводячи лад у кабінеті географії, та прийшов до роздягальні останнім. Його це влаштовувало: він соромився своїх стегон і живота, тож за можливості волів перевдягатися наодинці. Єдиним, кого хлопець побачив у роздягальні, був Тоха Шпакевич із 10-Б: у 10-Б сьомим уроком також стояла фізкультура. Марк прослизнув повз старшокласника, крадькома розглядаючи його. Гострий борлак, худі ребристі груди, кістляві руки, обплетені, немов мотузками, товстими венами. Високий, як жердина, Тоха впродовж двох останніх років грав на позиції атакувального захисника у шкільній баскетбольній команді. Тоха Шпакевич чи не єдиний зі спортсменів-старшокласників не кошмарив за першої-ліпшої нагоди хлопців із молодших класів, тож Марк почувався відносно розслабленим.

      – Привіт, малий! – кинув із лави Тоха.

      – Привіт, – відповів Марк.

      – Як справи?

      – Добре.

      Тоха закінчував перевдягатися. Марк пройшов до вільного вішака, без поспіху витягнув із наплічника спортивні штани та футболку. Сів на лаву, почав розв’язувати шнурівки. За кілька метрів від нього Тоха Шпакевич також присів, схилившись над кросівкою.

      Марк не квапився стягувати джинси, чекаючи, поки Тоха підніметься та вийде із роздягальні, проте старшокласник завмер і не ворушився. Марк виждав кілька секунд, а тоді обережно, спідлоба, зиркнув на Шпакевича. Побачив кисті рук, які, химерно вивернувшись, лежали на підлозі, після чого відверто вирячився. Тоха застиг, налігши тулубом на ногу та звісивши руки вздовж гомілки. Вкрита каштановими кучерями голова безсило прихилилася до коліна. Здавалося, хлопець заснув, зав’язуючи шнурівки на правій кросівці.

      Маркове серце вкрилося кригою.

      – Ей, ти чого?

      Ніякої реакції. Хлопець підвівся, підступив до лави, на якій, скорчившись у химерній позі, закляк старшокласник, і схилився над ним.

      – Тоха? – Тієї миті Марк подумав, що ніколи раніше не звертався до Шпакевича на ім’я. Про всяк випадок буркнув: – Ти з мене приколюєшся? – і поторсав десятикласника за плече. Голова сповзла з коліна, слідом посунувся тулуб, і через секунду Тоха Шпакевич мішком повалився на підлогу.

      Марк не чіпав його. Вирішивши, СКАЧАТЬ